Карл Мортон досяг зрілості, але він не ріс і не розвивався фізично так, як слід. Перед тим, як йому виповнилося тринадцять років, лікарі провели низку досліджень і знайшли в нього ваду однієї із залоз, яку слід було виправити як медикаментозним, так і хірургічним шляхом, бо інакше він залишався б малорослим і покаліченим на все життя. Більше того, операцію слід було провести негайно, доки він не досяг критичного підліткового віку. Ця операція повинна бути високоспеціалізованою і надзвичайно дорогою, сім’я повинна була проїхати через півкраїни до знаменитого медичного закладу, де її мали зробити. Вони домовилися про дату операції, батько Карла взяв відпустку, і сім’я зібралася їхати до клініки.
В останню хвилину страхова компанія знайшла зачіпку в страховому полісі і відмовилася платити. Сім’я Мортонів була у відчаї, але батько Карла відмовився скасувати операцію. Він зателефонував до клініки, щоб узгодити план виплат. Як частину угоди Мортон мав продати свій будинок та одну з машин, щоб негайно отримати готівку. Для того щоб оплачувати високі рахунки, вони повинні були відмовитися від таких розкошів, як кабельне телебачення, гра в гольф, поїздки на узбережжя у вихідні, вечері в ресторані по вихідних. Навіть із цими обмеженнями борги перед лікарнею тяжіли б над сім’єю Мортонів усю решту життя батьків.
Складна операція пройшла успішно, але Карл був змушений на тиждень залишатися в лікарні, бо лікарі хотіли спостерігати за процесом його лікування. Між тим Мортони продали свій будинок і переїхали в менший дім. Коли Карл повернувся додому, його друзі та рідні влаштували для нього вечірку-сюрприз із тортом та подарунками. Коли він сів за стіл, на якому стояли ласощі, а його друзі та сім’я зібралися в кімнаті, сльози потекли по його щоках. „Я не можу повірити, що ви святкуєте, – сказав він, повернувшись до батька і матері. – Ви змушені були продати будинок, машину, позбавити себе речей, які цінують більшість людей, і залізти в борги на решту життя, тому що ви „влипли” з сином, в якого була проблема. І ви смієтеся, радієте і святкуєте. Як ви можете?”
Батько Карла знав, що відповісти. „О, це дуже просто, – сказав він. – Ми можемо це робити, бо саме таке зробили для нас. Бачите, у мене була хвороба гріха, а Ісус Христос заплатив за моє зцілення. Це коштувало Йому Його дому на небесах, але Він не передумав. Він хотів, щоб я одужав, і Він зробив усе, щоб узяти мене до Себе. І коли я зцілився, ангели були такі щасливі, що влаштували святкування на небесах. Так що я просто віддавав те, що отримав. І я зробив це заради цієї ж причини. Він любив мене занадто сильно, щоб залишати мене з моєю хворобою. І так само я люблю тебе, Карле!”
Не кажучи й слова, Карл устав і обійняв своїх батьків. Звичайно, при цьому всі жінки заплакали і стали розмазувати туш на очах хустинками, тоді як чоловіки раптом помітили, що їм в очі потрапила піщинка. Але старий дядечко Оруел, який завжди вирізнявся мудрістю серед своїх братів, сказав: „Ну добре, похорон закінчено. Ми довго будемо стояти і чекати, чи хто-небудь таки розріже цей торт?” Усі засміялися, і святкування почалося.
Цієї ночі в тиші своєї кімнати Карл присвятив своє життя Христові, а наступної неділі охрестився.
Як і вказав пан Мортон, глибока жертовна любов, яку він та його дружина мали до свого сина, ясно відображає жертовну любов Христа. І Карл зрозумів цю паралель. Уражений жертвою батьків та радіючи з відновленого здоров’я, він знав, що його люблять і високо цінують. Він міг бачити, що отримує подвійну любов. Любов його батьків була справді любов’ю Христовою, яка виходила від них. Це більша любов, ніж він міг зрозуміти, більша, ніж він міг вмістити. Усе, що він міг зробити, це відповісти, віддавши назад цю любов, вступаючи в стосунки з єдиним джерелом усієї любові.
Жертовна любов „агапе”, як це звучить грецькою, є найвищою формою любові. Це така любов, яка прагне блага для іншого більше, ніж власного. Діти не розуміють, але знають, що їх високо цінують і що вони мають велику вартість в очах того, хто показує таку любов. І якщо вони знають про єдине джерело такої любові, – що ми як батьки, вчителі та наставники молоді передаємо дитині ту любов, якою Бог любить нас, – вони будуть мати ясну картину того, як Бог любить нас.
Імовірно, усі ми, батьки, принесли б таку жертву для наших дітей, як Мортони зробили для Карла. Власне, здається, що ми могли б піти і далі: ми могли б принести в жертву власне здоров’я чи навіть власне життя за наших синів чи доньок. Усі ми чули про випадки, коли батьки віддавали нирку для дитини, яка б не вижила без пересадки органу. І ми чули про випадки, коли батьки кидалися напереріз машині чи тонули або згоряли на пожежі чи були розтерзані дикими звірами, рятуючи своє дитя. Більшість із нас готові принести такі жертви, але рідко кому з нас справді доводиться це робити. Тому якщо нам треба показати нашим дітям любов „агапе”, яку Бог показав нам у нашому житті, як нам слід зробити це?