Втрата чи брак міцних тривалих стосунків спричиняє серйозні проблеми в наших дітей. Причина цього полягає в тому, що, як ми вже неодноразово стверджували в нашій книзі, вони просто були створені для стосунків. Тому, коли в нашому житті бракує життєво необхідних стосунків або якщо вони зникають, внутрішня частина нашого єства зазнає ушкоджень і всі наші духовні та психологічні функції розладнуються.
Адам та Єва були створені не тільки з потребою в горизонтальних стосунках із собі подібними, але і з потребою у вертикальних стосунках – з Богом. Він утворив в них порожнечу, яку збирався заповнити Своїм Духом – це стосунки, які повинні були тривати вічно. Ці близькі та постійні стосунки характеризують природу і мету існування їхнього єства. Адам та Єва не могли б бути самі собою, не маючи цих стосунків одне з одним і з Богом.
Як написав поет та англіканський священик Джон Донн, який жив у сімнадцятому столітті: „Жодна людина не є островом”. Цими словами він виразив ту істину, яку сказав Бог перед тим, як створити Єву: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім” (Буття 2:18, Ог.). Ми пов’язані стосунками, які оточують нас від народження до смерті, і ці стосунки є життєво важливими для нашого добра. Ми не можемо жити без стосунків. В’язні, які були ізольовані місяцями в середньовічних тюрмах, втрачали глузд. Оскільки сучасні тюрми є більш гуманними, найчастіше у вигляді покарання в них застосовується одиночне ув’язнення, де ув’язнені відрізані від будь-яких контактів з іншими людськими істотами. Ми потребуємо одне одного. Ця потреба в стосунках є основною складовою нашої людської природи.
Оскільки ми були створені з цією потребою в стосунках, ми постійно прагнемо бути частиною якоїсь спільноти. Ми вступаємо до клубів, товариств любителів боулінгу та церков; ми шукаємо приятелів для гри в гольф або сімейні пари чи сім’ї для спільних походів у кафе чи кіно. Наші діти займаються спортом, утворюють коло друзів, приєднуються до компанії чи приліпляються до свого хлопця або дівчини, тому що шукають стосунків.
Але поверховий зв’язок не задовольняє нашої потреби в стосунках. Ми можемо виживати з такими зв’язками, але не процвітати. Ми потребуємо більшого, ніж чергові вітання та потиски рук чи спільна перерва на каву, які ми маємо під час церковних зустрічей чи на роботі. Ці випадкові та поверхові соціальні контакти залишають в нас відчуття самотності серед натовпу. Перекинутися кількома словами про погоду, роботу, покупки та спорт – цього недостатньо. Усі ми прагнемо і потребуємо глибоких стосунків, взаємин від серця до серця. Ми потребуємо стосунків, в яких можемо безпечно відкрити свою душу, глибоко відчуваючи та розуміючи іншу сторону. Ми хочемо тривалих беззастережних стосунків з іншими. Ми прагнемо підтримки, яка, попри наші помилки, слабкості чи невдачі, завжди буде нам надана і на яку завжди можна покластися.
Один з добре відомих зразків таких стосунків ми знаходимо в Старому Заповіті: це взаємини моавітської жінки Рут зі своєю свекрухою єврейською вдовицею Ноомі. Коли їхні чоловіки померли, перед цими двома згорьованими жінками було темне та непевне майбутнє. Ноомі вважала, що найкращим виходом для неї буде повернутися на свою батьківщину – Ізраїль та шукати допомоги у свого народу. Вона закликала свою молоду невістку залишатися в Моаві та знову вийти заміж. Але жінка так щиро полюбила свою свекруху, що її відповідь і до сьогодні залишається ідеальним висловленням щодо встановлення постійних стосунків: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою” (книга Рут 1:16-17, Ог.).
Решта історії про Рут вражає так само, як і її заява. Вона збирала колоски на полях юдейських, щоб годувати Ноомі і себе. Вона слухалася усіх порад своєї свекрухи, щоб знайти потрібного чоловіка. Як наслідок, Рут вийшла заміж за відповідального поважного чоловіка, який турбувався про неї і про Ноомі та дав їм щастя сімейного затишку. Якимось чином Ноомі вдалося видобути таку любов із серця своєї невістки, так що жінка поклялася у вічних стосунках з нею, що вказує нам на те, що прірва між поколіннями – аж ніяк не обов’язкова річ, якщо дорослі ставляться до молодших з любов’ю та повагою.
У фільмі „Братство персня” – першому із трилогії за сагою Толкієна „Володар перснів” – гобіт-садівник на ім’я Сем присягається самому собі бути товаришем та охоронцем гобіта-героя Фродо. Фродо здійснює небезпечну подорож, щоб знищити перстень влади, бо це єдиний шлях врятувати Середзем’я від зла, яке прагне його загарбати. Коли Фродо бачить, як сила персня руйнує братство, він вирішує відділитися та самому виконати завдання. Але Сем чіпляється за нього і не дає йти самому. Він не лякається неможливості місії і заявляє дорогому другові: „Я дав обітницю, пане Фродо, обітницю: не залишай його, Семе. І я не збираюся вас залишати”.
Ці приклади, як узяті з біблійної, так і з літературної історії, зігрівають та надихають нас. Вони додають чогось життєво важливого до нашої сутності, чого ми дуже прагнемо. Позбавлені цього, ми почуваємося ізольованими, неповними та відрізаними. Ми прагнемо, щоб у нашому житті був хтось схожий на Рут чи Сема, хто б надавав нам такої високої цінності, що приніс би нам непорушну обітницю вічно перебувати в стосунках з нами.
Подібні стосунки є життєво необхідними, тому що вони підвищують нашу цінність. Вони дають нам упевненість у тому, що ми маємо цінність – що наше існування має сенс, а наше життя має мету. Мати поряд когось, хто прагне вашого товариства, хто захоплюється вашою особистістю, хто хоче знати, що у вас на серці та в голові, хто переймається тим, про що ви думаєте та як ви почуваєтесь, хто хоче захистити вас від болю та образ, і хто знаходить вас та хоче бути з вами – усе це надає вам надзвичайно важливої ваги. Ви знаєте, що ви маєте цінність, тому що ви можете бачити цю цінність, відображену в серці іншого. Стосунки надають нам більше цінності, тому що дозволяють нам бачити вплив нашого життя на життя інших.