Докази, які підтверджують Новий Заповіт з боку ранніх християнських авторів, просто чудові, але це ще не все, що ми маємо. Багато нехристиянських авторів ранніх століть підтверджували існування людей, місць та подій, які мали місце в Новому Заповіті. Збережені твори цих стародавніх авторів дають нам додаткове прекрасне підтвердження того, що весь світ знав про Новий Заповіт та зміст Писань. Зверніть увагу на ці важливі свідчення:
- Тацит, римлянин першого століття, визнаний одним з найточніших істориків стародавнього світу. Ось його свідчення про величезну пожежу в Римі, в якій дехто звинувачував імператора Нерона:
„Власне, щоб припинити чутки, Нерон звинуватив та піддав надзвичайним тортурам своїх противників, яких простолюддя називало християнами. Христос, від якого пішла їхня назва, потерпів від страшної кари за часів правління Тиберія від руки одного з наших прокураторів – Понтія Пілата. Цей злісний забобон, який зараз перевіряється, знову поширився не тільки в Юдеї – первісному витоку цього лиха, але навіть у Римі, де всі найогидніші та найбезсоромніші речі з усіх частин світу знаходять своє місце та набувають популярності”.
„Злісний забобон”, про який говорить Тацит, – це воскресіння Ісуса.
- Светоній був головним секретарем імператора Адріана, який правив Римом у 117-138 рр. від Р.Х. Він підтверджує повідомлення з Дій 18:2, де Клавдій наказує усім євреям залишити Рим у 49 р. від Р.Х. Говорячи про наслідки величезної пожежі в Римі, Светоній твердить: „Покарання було покладено на християн – спільноту, що вірила у вигаданий та злісний забобон”.
- Йосип Флавій (біля 37 – біля 100 рр. від Р.Х.) був фарисеєм зі священицького роду та єврейським істориком. Його твори містять багато повідомлень, які підтверджують як Старий, так і Новий Заповіт. Йосип згадує про Ісуса як про брата Якова, якого стратили. Він пише, що первосвященик Ананія, „який головував у синедріоні, представив перед ними брата Ісуса, якого звали Христом, чиє ім’я було Яків, та кілька інших осіб, і коли висунув звинувачення проти них у порушенні закону, він засудив їх до побиття камінням”. Цей уривок, написаний у 93 р. від Р.Х., є підтвердженням повідомлення Нового Заповіту про те, що Ісус був реальною особою, яку інші називали Христом, і що в нього був брат на ім’я Яків, який помер мученицькою смертю від рук первосвящеників та синедріону.
- Талл писав у 52 р. від Р.Х. Близько 221 р. від Р.Х. Юлій Африканський цитує Талла в повідомленні про темряву, яка настала після розп’яття Ісуса: „По всій землі настала жахлива темрява, і гори сколихнув землетрус, а багато місць в Юдеї та інших місцевостях провалилися вниз”.
- Пліній Молодший був римським письменником та чиновником, який мав доступ до офіційної інформації, закритої для громадськості. У листі до імператора Траяна біля 112 р. від Р.Х. Пліній описує спосіб поклоніння ранніх християн:
„Вони домовилися збиратися в певний фіксований день засвітла, тоді вони співають різні варіанти гімнів Христу як богові та зв’язують себе урочистою обітницею не робити ніяких поганих справ, ніколи не чинити обману, не чинити перелюбу, ніколи не ламати свого слова; не свідчити неправдиво проти істини при дачі показань; а потім вони за звичаєм розходяться, щоб зібратися знову та розділити разом трапезу – проте їжа в них проста та звичайна”.
Ця згадка надає нам істотне підтвердження того, що Ісусові Христу поклонялися як Богові з ранніх часів християнства, і що перші християни наслідували практику спільного ламання хліба, як про це сказано в Діях 2:42 та у вірші сорок шостому.
- Імператор Траян у листі-відповіді до Плінія дає наступні вказівки щодо переслідування християн: „Ніякого розслідування не слід проводити щодо цих людей; якщо їх звинуватили та застали винними, їх слід покарати, з такою засторогою, що якщо хто відмовиться бути християнином і наведе доказ того, що він таким не є (поклонившись нашим богам), його слід вибачити внаслідок каяття, навіть якщо раніше він і міг бути під підозрою”.
- Лукіан Самосатський був грецьким письменником другого століття, чиї твори містять саркастичну критику християнства. Лукіан писав:
„Християни, як ви знаєте, поклоняються людині аж до цього дня – визначній особі, яка заснувала власні звичаї і через це була розіп’ята… Але бачите, ці заблукалі істоти почали із загального переконання в тому, що вони назавжди безсмертні, що пояснює зневагу до смерті та добровільне самозречення, таке поширене серед них; а потім їхній законодавець втокмачив їм, що всі вони брати з моменту свого навернення, та навчив їх відкидати грецьких богів, поклонятися розп’яттю та жити за його законами. Усе це вони прийняли на віру, і внаслідок цього вони зневажають усі блага світу, вважаючи їх не вартими уваги”.
Гарі Габермас, провідний дослідник та автор творів на історичні теми з часів Ісуса, наводить кілька різних фактів, які можна процитувати з його творів: „Ісусові поклонялися християни… Ісус представляв нове вчення в Палестині… Він був розіп’ятий через Своє учення… також віруючі є братами з моменту свого навернення та заперечення фальшивих богів… Це вчення також включає в себе поклоніння Ісусові та життя за Його законами”. Далі Габермас додає: „Що стосується християн, то нам говорили, що вони є учнями Ісуса, які вірять у те, що вони безсмертні… Вони прийняли вчення Ісуса вірою та практикували свою віру, зневажаючи матеріальні блага”.
Підсумок досліджень
Яка цінність цих згадок нехристиян про Ісуса? Гайслер робить висновок:
„Первинними джерелами щодо життя Ісуса є чотири Євангелія. Проте є надійні повідомлення з нехристиянських джерел, які доповнюють та підтверджують свідчення Євангелій. Вони походять з грецьких, римських, єврейських та самарянських джерел першого століття. Коротко кажучи, вони повідомляють нам наступне:
- Ісус походить з Назарета.
- Він вів мудрий та чеснотний спосіб життя.
- Був розіп’ятий у Палестині при Понтії Пілаті за правління Тиберія в час Пасхи, будучи признаний як Цар Юдейський.
- Його учні вірили в те, що Він воскрес з мертвих на третій день.
- Його вороги визнавали, що Він здійснював незвичні дії, які вони називали „чаклунством”.
- Маленьке коло Його учнів стрімко поширилося, досягши самого Рима.
- Його учні відкидали політеїзм, жили високоморальним життям та поклонялися Христу як Божеству.
Ця картина підтверджує зображення Христа у Євангеліях Нового Заповіту”.
Ці та інші зовнішні джерела додають більшої вагомості чітким біблійним записам, ніж будь-яка інша історична книга. Доктор Габермас додає ще одне вагоме твердження: „Нам слід визнати, що надзвичайним є те, що можемо провести широку паралель між більшістю фактів з життя Ісуса та звичайною „світською” історією. Це є надзвичайно примітним”.