Щоб заохотити нас до прохань під час молитви, адже вони нам дуже потрібні, Ісус переконував, що завжди нас вислухає, наводячи прості й зрозумілі приклади, які саме риси повинна мати наша молитва. «І котрий з вас, батьків, як син хліба проситиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому гадину? Або, як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона? Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?» (Лк. 11:11-13). Довіра вчить нас бути витривалости та наполегливости в проханнях, а також упевнености в тому, що ми врешті отримаємо – адже згідно зі словами св. Августина саме для цього ми й просимо: «Благав я раз і другий, і третій, і десятий, і двадцятий, і нічого не отримав. Брате! Не зупиняйся, поки не отримаєш того, про що просиш. Ціль прохальної молитви – отримання того, що прагнеш. Зупинися щойно тоді, коли отримаєш, і навіть тоді не зупиняйся, будь витривалим і надалі. Якщо не отримуєш, проси, щоб отримати. А коли отримаєш – дякуй за те, що отримав». Треба наполягати так, як настирний приятель, про якого в одній із притч розповідає Ісус або як вдова, яка вдень і вночі домагалася від судді справедливости (див. Лк. 18:1). Витривалість у молитовному проханні – це не нахабство, а дослівне виконання слів Ісуса, продиктовані переконанням, що Він урешті вислухає нас: «Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять» (Лк. 11:10). Звісно, не може забракнути Божого Слова (див. Мт. 24:35), тому треба пам’ятати, що якщо Господь не дає того, про що ми просимо, то причини треба шукати не в Ньому, а в тому, що це ми не вміємо просити.
* *
Попри все, раніше чи пізніше настає момент, коли нам починає видаватися, що Бог не відповідає або ж не звертає на нас особливої уваги. Кажу «нам починає видаватися», бо насправді це не так. Така ситуація буває тоді, коли очікуємо, що з допомогою молитви відразу змінимося. Ми хотіли би відчути, як у нас діє благодать, почути голос Господа або побачити Його так, щоб більше не сумніватися у фізичному вимірі Божої відповіді. І забуваємо, що Господеві не потрібні органи чуття, ані відчуття, щоб допомогти нам Його зрозуміти.
Отож, що відбувається під час молитви? Невже Господь Бог із нами не розмовляє? Зовсім навпаки, однак зазвичай набагато простіше, ніж через об’явлення та інші містичні явища. Те, як нам відповідає Бог, може створити переконання, що ми не отримали відповіді, а після молитви залишилися такими ж, як і були.
Віра дає переконання, що людина лише завдяки своїм силам не спроможна навіть мислити добре. Це дещо прояснює ситуацію, яка створюється під час молитви. Погляньмо: зазвичай під час молитви ми фізично не чуємо голосу Бога, не бачимо Його обличчя ані не захоплюємося постаттю, та, попри це, Бог промовляє до душі, яка молиться. Бо якщо ні, то звідки в нас з’являються добрі думки під час медитації? Звідки в нас прагнення перемінити життя або бажання бути щедрішими та ліпшими? Звідки огида до власних гріхів, від яких ми стільки разів відчували внутрішню порожнечу? Часом насувається висновок, що це ми самі створюємо таку шляхетну реакцію. Однак помилковим є переконання, що ті думки, прагнення та наміри є плодом наших особистих зусиль. Сам Господь Бог пробуджує це в наших серцях через дію Своєї благодаті.
Отож, із великою простотою Бог засіває в наших серцях зерно ліпшого життя, аж урешті одного дня ми самі починаємо помічати, що потрібна переміна – і в цьому полягає відповідь Бога; або що ми – егоїсти і далі так не можна (у цьому також полягає відповідь Бога); або що мусимо бути більш щедрими. Такі думки й прагнення є доказом того, що ми на шляху правдивої молитви, а її плодом буде відповідь Господа Бога.
Однак також не бракуватиме моментів, коли такі думки не виникають. Попри все, і тоді ми повинні зберігати спокій, оскільки неодноразово ці думки й прагнення, які народжуються під час молитви, непомітні, хоча після закінчення молитви ми не можемо говорити про її конкретні плоди, ані про радикальні зміни в нас самих, то завжди існуватимуть невисловлені наміри й прагнення, які вийдуть на світло в найвідповідніший момент, оскільки вони подібні на зерно, яке рільник закопує в землю.