Молодечі бунти
До редакції італійського часопису «Citta Nuova» надійшов лист від дівчини-підлітка, котра підписалася «Скорпіон»:
«У суботу ввечері, після тижня навчання, я з нетерпінням очікую виходу з дому. На жаль, цієї суботи батьки не дозволили мені піти з дому. А все через дрібну сварку і неслухняність. Суботи я проводжу в доброму товаристві, ми з друзями зустрічаємося на тінистій алеї, гуляємо, розмовляємо про всяке-різне, потім ідемо в кіно або до театру. Не робимо ніяких дурниць. Увесь тиждень я чекаю того моменту, коли зможу послухати жарти Юрка, побалакати з Лаурою, поспівати з ними.
Зараз сиджу сама і думаю про те, як їм добре. Можливо, інша кара була б не такою тяжкою, але ця надто сувора! Багато батьків вважають, що провчили дитину, а не помічають того, що лише її знервували і не зробили нічого доброго».
Бунт «Скорпіона» проти батьків не був надто гострим. Редактор відповів їй, що батьки, можливо, вже забули, наскільки товариство важливе для дівчини-підлітка, і що було б ліпше, якби вони знайшли для неї інше покарання. Також додав, що і цей вечір міг бути приємним, якби вона зателефонувала до подруги або послухала улюблену музику. Можна було теж придумати своєрідну «помсту» для батьків, наприклад, зготувати вечерю або спекти тістечка.
Багато дівчат і хлопців виявляють велике незадоволення не лише проти того, що їм забороняють виходити з дому, а й проти того, що змушені просити на це дозвіл і відповідати на запитання, куди йдуть і коли повернуться. Бажання бути незалежним стикаються з вимогою слухняности й іншими обмеженнями. Цікаво, як це відбувається у ваших родинах?
На думку педагогів, молодь має право на певну свободу. Однак додають, що батьки повинні знати, де перебуває їхній 14-17-річний син чи донька. У добрих родинах навіть дорослі діти і батьки повідомляють інших про те, куди йдуть і коли повернуться.
Тілесні покарання
Тілесні покарання найбільш поширені в наших родинах. У деяких країнах вони заборонені законом. Однак ця заборона діє лише в школах, і то не завжди. Батьки вважають, що мають право на «шкіру» дитини, оскільки народили її. Безперечно, батьки не мають права знущатися над дитиною. За жорстокість у ставленні до дитини батькам загрожує ув’язнення та позбавлення батьківських прав.
Діти спокійно сприймають покарання, якщо воно справедливе і не надто суворе. Юнак згадує: «Я не хвалю, але й не засуджую маму за те, що била мене в дитинстві. Вона так, як вміла, вчила мене, як бути добрим. Уже не пам’ятаю, наскільки було боляче, але не забуду, за що був битий. Лише раз мені добряче влетіло від батька: за знущання над неповносправним знайомим. Я близько тижня не міг сісти, але це мене багато чого навчило».
У цьому випадку батько зайшов надто далеко, але син йому пробачив.
Йшлося про різку або ремінь. Деякі батьки кладуть сина на коліна, наказують зняти штани і лічать більшу чи меншу кількість ударів. Є навіть анекдот, пов’язаний з цим.
Батько уже зібрався покарати сина, коли той закричав:
– Тату, священик казав, що тіло – це святиня Господа, тому його не можна зневажати.
– А я не буду зневажати святиню, – відповів батько. – Я лише потріпаю притвор.
Цей вид покарання, згідно з порадами педагогів, застосовують щораз менше.
Однак ніколи не можна бити дитину по обличчі. Таке покарання найбільше принижує гідність дитини.
Донька і мама з різкою
На шпальтах італійського тижневика «Famiglia Cristiana» велася дискусія про покарання дітей. Найбільше обурення серед читачів викликав лист однієї матері (27/1998), рішучої прихильниці тілесного покарання. Писала, що батьки часто отримують зі школи листи про виправдані або невиправдані пропуски занять їхніх дітей. До такої школи ходить і донька читачки Ніколетта (18 років). Якось Ніколетта сама підписала пояснювальну записку і не пішла до школи. Обурена мама взяла різку і відшмагала доньку. У листі написала, що покарання дало добрий результат.
Редактор також приєднався до гурту обурених читачок. Відповів, що не варто в такий спосіб карати дорослу доньку. Минуло декілька тижнів, дискусія вщухла, і тоді написала Ніколетта. Ось її лист: «Я називаюся Ніколетта, це мене мама відшмагала різкою. Погоджуюся з читачами в тому, що трохи критики моїй мамі не завадить. Але не вважаю доречним таке рішуче засудження. Я не відчуваю, що батьки знущаються наді мною чи замало мене люблять. Я не маю наміру втікати з дому. І не думайте, що моя мама постійно чатує на мене з різкою в руці. У сім’ї я почуваюся любленою.
Мушу визнати, що мої батьки строгі. Мені не дуже подобається застосування різки. Однак я не роблю з цього трагедії і вам не раджу. Добре знаю своїх ровесників і думаю, що різка могла б вплинути на них, особливо тоді, коли інші методи виховання вже не діють. Ніколетта».
Бути відшмаганим мамою
Біжучи вулицею, маленький хлопець несподівано завернув за ріг будинку і зіткнувся з якимсь зустрічним чоловіком.
– Мій Боже! – вигукнув той. – Куди це ти так несешся?
– Додому, – відповів хлопчак. – А поспішаю тому, що мама збирається мене відлупцювати.
– І ти так хочеш, щоб тебе відшмагала мама, що аж біжиш за цим додому? – здивовано запитав незнайомець.
– Та ні. Але якщо тато прийде швидше за мене, то зробить це сам.
Ентоні де Мелло
Кінцеві зауваження
Ляпаси – найпоширеніший вид покарання майже у всіх родинах. Здебільшого діти реагують на них спокійно. Мала Софійка спостерігала, як її товаришка Маґдалинка сміється, коли мама жартома дає їй ляпаса. Повернувшись додому, Софійка запитала:
– Мамо, напевно, ти мене не любиш?
– А то чому?
– Бо ти ніколи не б’єш мене по попі так, як це робить мама Маґдалинки.
Діти пробачають биття, якщо бачать, що батьки використовують його як остаточний варіянт і засмучуються з цього приводу.
Мама каже синові:
– Думаєш, мене не болить, коли тебе б’ю?
– Так, мамо. Але не там, де мене, – з гумором відповів син.
Варто поміркувати над такими питаннями:
- Які ще види покарань застосовують ваші батьки? (заборона дивитися телевізор, хатня робота та ін.)
- Як ви реагуєте на покарання?
- Чи можна з виховного процесу цілком вилучити покарання?
Письменник і мудрець Цицерон вважав, що відчуття безкарності – це найбільша спокуса чинити зло.
- Чи можливе усунення тілесних покарань, якщо діти і батьки постійно бачать насилля в телебаченні, на стадіонах тощо?