Причини
Психологи виокремлюють дві причини наркоманії. Перша пов’язана з комформізмом, бажанням уподібнитися до групи знайомих, де є наркомани, прагненням не відрізнятися. Крім того, знайомі заохочують: «Візьми, спробуй, не бійся, це приємно». Зацікавлення невідомими відчуттями та страх, що тебе висміють, відіграють важливу роль. Усе відбувається так само, як із цигарками та алкоголем Крім того, все заборонене та небезпечне притягує до себе. Такий процес потрапляння в залежність найчастіше відбувається в шкільному віці.
Друга причина пов’язана з переживанням якоїсь невдачі або розчарування, коли людина погано почувається в сім’ї, середовищі, коли не вистачає любови, розуміння, згоди. Ускладнюють ситуацію любовні невдачі, погана праця або її відсутність.
Все це викликає сум, пригнічення, бажання забути про неприємні справи. Алкоголь або наркотик дають це забуття. Однак воно не триває довго, бо після витверезіння починається депресія, а це пробуджує бажання взяти наступну дозу дурман-зілля.
Довготривале вживання знеболювальних ліків, таких, як морфій, кокаїн та опій, також може спричинити наркозалежність.
Види наркотиків та їхня дія
Найдавнішими наркотиками вважають гашиш та маріхуану, вони були відомі вже стародавнім мешканцям Сходу. Виготовляють їх з індійської коноплі. Гашиш має набагато сильнішу дію, тому завдає більшої шкоди. Ці наркотики курять у вигляді цигарок або файки. Вони зумовлюють зміцнене почуття сили, добре самопочуття, а інколи – галюцинації, видіння.
Подібно діє хімічний засіб «екстаза». Молоді люди вважають його нешкідливим і часто вживають на дискотеках у вигляді таблеток. Спочатку «екстаза» підвищує розумові здібності, спричиняє ейфорію, збільшує витривалість організму, а це дає змогу довше танцювати та веселитися. Однак довготривале застосування цього препарату погіршує роботу серця, легень, нирок та печінки, зумовлює підвищення температури та кров’яного тиску. У більшості країн гашиш, маріхуана та «екстаза» заборонені, у деяких – дозволені.
Шкідливіші так звані «тверді» наркотики. До цієї групи належать, зокрема, опій, морфій, кокаїн, героїн. Їх вживання зумовлює стан ейфорії, поліпшення чіткості мислення, почуття легкості, бажання літати, іноді яскраві галюцинації, одним словом – штучний рай. Проте після того, як припиняється дія наркотику, починається справжнє пекло. Узалежнена особа відчуває безпідставний страх, ослаблення та інші ознаки хвороби. Через якийсь час вони закорінюються, а це спричиняє розлади в діяльності організму, зокрема нервової системи. З’являється байдужість щодо оточення та його проблем, відсутність бажання працювати, всі зацікавлення обмежуються до того, як дістати наступну дозу наркотику. Наркоман зробить усе для того, щоб її отримати. Стан наркотичного голоду був причиною не однієї крадіжки чи нападу, вбивства чи самогубства.
Програна битва
Мені двадцять один рік. Три роки тому я вийшла заміж за хлопця, який був на три роки старший від мене. Я вважала його скарбом, і, можливо, він був би ним, якби не…
Коли ми познайомилися, то відразу порозумілися. Він обдаровував мене ніжними почуттям. Я щедро йому віддячувала. Ми не були надто довго нареченими, бо справді любили одне одного. Одружилися. Я знала про те, що подружжя – це нелегка справа, але не уявляла, що настільки… З’явилася суперниця, котру ненавиджу всім своїм єством – наркотики. Виявилося, що мій чоловік – наркоман. Тоді я навіть не знала, що це таке, але минав день за днем, і я усвідомила, у чому полягає наркотична залежність. До шлюбу ми не жили разом, зустрічалися рідко, тому я нічого не помічала. Мені тяжко висловити біль, який я відчула, коли дізналася, що мій чоловік вживає героїн. Однак я ще кохала його, а він – мене. Мені вдалося переконати його, що необхідно пройти курс лікування. Я завжди була поруч, намагалася додавати йому відваги. Щодня я повторювала йому те саме: «Побачиш, нам усе вдасться, потрібно довіряти самому собі, не думати про минуле. Ти повинен дивитися в майбутнє. Я допоможу тобі. Ти повинен захотіти, довести, що хочеш вилікуватися».
Він погодився на лікування. Я вперше одержала ґрунтовну інформацію від лікарів про те, що таке наркоманія. Мені пояснили, що мій чоловік не може без наркотиків, що він хворий, коли їх не вживає, що зробить усе, аби отримати дозу: брехатиме, навіть не усвідомлюючи цього, щоб знайти цю отруту. Завдання лікарів полягало в тому, щоб очистити його організм від токсинів. А коли він повернеться додому, я повинна була допомогти йому ввійти в суспільне життя.
Після повернення з лікарні мій чоловік обіцяв мені золоті гори, а це сповнювало мене надією. Минали дні. Я побачила, як виглядають критичні моменти. Цілісінькими днями я не виходила з дому лише тому, щоб бути поруч з ним. Його звільнили з роботи два місяці після нашого весілля. Він шукав якоїсь праці, але все намарно. Можливо, так було й тому, що він не почувався готовим до виконання будь-якої роботи.
Незважаючи на мої зусилля, ситуація погіршувалася. Із самого ранку в нього з’являлася надокучлива думка, яка не покидала його увесь день – вколотися. Надумував тисячі причин: намова товаришів, страх перед життям, невпевненість у майбутньому, усвідомлення, що не може бути для мене добрим і повноцінним чоловіком… Тоді він шукав порятунку в наркотиках, лише вони допомагали йому забути про життєве банкрутство. Відразу після уколу він починав плакати і бідкатися: наставало усвідомлення дійсности. Тоді видавався розсудливим і казав мені: «От побачиш, завтра я цього не зроблю. Будь біля мене увесь день. Якщо я говоритиму, що хочу піти до міста, біжи за мною, бий мене, зв’яжи і десь замкни, тільки не дозволь мені піти». Потім, уночі, йому робилося погано, лихоманило, він блював і не міг спати. Я намагалася розмовляти з ним, та він ставав щораз нервовішим та неспокійнішим, поки не засинав під впливом снодійного. Вранці починалася нова боротьба з наркотиком, боротьба, якої наша сила волі вже не витримувала.
Він лікувався ще декілька разів. Ми влаштовували собі кількаденні екскурсії. Та після коротких перерв усе поверталося. Якось мені повідомили, що мого чоловіка арештували. Він вкрав мотоцикл, щоб купити дозу. Пробув у в’язниці двадцять днів. Мені тяжко згадувати увесь цей біль і те, як я приховувала все це від родини.
На третьому місяці вагітності я наважилася його покинути. Я почувалася в безвиході, водночас втішала себе: «Хто-зна, може з любови до мене та нашої дитини він покине ту отруту, може ще будемо разом». Почався період жорстоких страждань, бо ми справді кохали одне одного і не могли жити в розлуці. Він перестав колотися. На шостому місяці я задоволена повернулася до нашого дому й очікувала на чудо. Народилася дитина. Ми були дуже щасливі, незважаючи на бідність. Напевно тому, що знайшовся вихід, що любов перемогла. Потім він знайшов роботу. Не міг натішитися мною і дитиною, видавався найщасливішою людиною на світі.
Згодом підприємство збанкрутувало, всіх працівників звільнили. Чоловік отримував допомогу для безробітних. Так він знову потрапив у середовище давніх знайомих. Знову взявся за старе. Я намагалася якось допомогти. Але цього разу повернення хвороби було сильнішим від нас. Ми втратили надію. Я була змучена всім цим і остаточно покинула його.
Відтоді минув рік, а я пам’ятаю все до найменших дрібниць, так, ніби це було вчора. Найбільше мене мучить те, що після стількох випробувань ми могли б жити щасливо, але нам завадив наркотик.
Я покинула свого чоловіка, єдиного чоловіка в моєму житті, єдину особу, задля якої я могла б віддати все, через непоказну суперницю, яку не вдалося перемогти. Прошу, щоб Господь простив мені, що я не виконала одну з Його наук: «Бути разом у добрі і в недолі, поки смерть вас не роз’єднає».