Вірні інших релігій не звинувачують нас у тому, що ми християни. Вони радше бажають знати, у чому полягає наше християнство, у кого та як ми віримо і яким чином наша віра відображається в нашому житті. Діалог з іншими релігіями не призведе до розмивання нашої християнської ідентичності, а радше, навпаки, ясніше розкриє нашу християнську сутність та християнське життя. І це полегшить ведення діалогу.
Ми показуємо наші яскраві орієнтири. Таким чином інші можуть нас краще розуміти. Багато побожних мусульман шанують християн, котрі послідовно живуть зі своєї віри. Чого вони не можуть зрозуміти, то це випаровування віри в широких колах нашого “християнського” суспільства.
Прагнення виразної ідентичності не протирічить відкритому, повному розуміння діалогу. Діалог потребує ясності щодо власної сутності та водночас відкритості та поваги до партнера діалогу, готовості розуміти його як представника іншої віри, іншого досвіду та готовості вчитися усього доброго від нього. Індійський релігійний філософ Раймон Паніккар пише про цей діалог: “Щоб зрозуміти, нам треба уважно слухати один одного. Діалог вимагає готовості віддати себе іншому, піддатися ризику, зазнати поранення. Успішна зустріч перемінюється в дружбу. Можна сказати, що без такої особистої, приятельської та сповненої довіри зустрічі не може розвинутися діалог” (Pannkkar 105).
Говорячи про віру, потрібно звертати увагу не тільки на її зміст, а й на її вияв. Грецьке поняття для означення віри – “pistis” – пов’язане з вірністю, довірою, стійкістю, непохитністю.
Апостол Павло закликає коринтян: “Пильнуйте, стійте у вірі” (1Кор. 16:13). Євангелія Ісуса Христа становить для нього основу, на якій ми твердо стоїмо (пор. 1Кор. 15:1). А филии’яни приносять йому велику радість, коли міцно стоять у Господі. Отож вони в Ісусі Христі отримують здатність стійкості.
Для мене християнська віра, якої я навчився ще з дитинства від своїх батьків, учителів та вихователів, завжди була міцною основою, на якій я міг будувати мій життєвий дім. І ця віра завжди провадила мене в житті, головно в періоди криз. Мені відкрився зір і на інші релігії. Проте мені ніколи не загрожувала небезпека втратити свою християнську віру та звернутися до інших релігій. Цього не сталося, тому що моя власна віра просочила наскрізь мою плоть та кров. І я, як і раніше, щасливий бути християнином, знайшовши надійну пристань в Ісусі Христі.
У зустрічі з Христом я по-новому побачив себе самого, моїх братів і сестер. Через Нього мені відкрилася таємниця триєдиного Бога. Бог не є далеким, замкнутим у Собі, а, навпаки, відкритим для нас, Який кличе нас у Свою спільноту. Бог живе в нас, а ми – в Ньому. Те, що Ісус пообіцяв нам в Архиєрейській молитві перед Своєю смертю, є для мене виповненням усієї туги містичного переживання: “Щоб єдине були, як єдине і Ми” (Ів. 17:22-23).
* *
Я вдячний за віру, якої сподобився. Ведучи діалог з іншими релігіями, я завжди залюбки повертаюся до своєї віри.
“Присмак” християнської віри подобається мені. – Це присмак милосердя і любові, широти та свободи, бережливості та щиросердя. І насамперед – це присмак благодаті. Я не сам у цьому світі. Бог прихилився до мене. Він наблизився до мене в Ісусі Христі, торкнувся мене та промовив до мене в Ісусі. Бог постійно промовляє до мене через Свого Сина.
І я ніколи не бажаю у своєму житті втратити цього “присмаку” – Ісуса. Він супроводжує мене крізь усі стації мого життя. І він супроводжуватиме мене аж до самої смерті. Надіюся, що Воскреслий Ісус вийде мені назустріч, промовить і до мене втішні слова, які сказав був розбійникові, що висів праворуч від Нього на хресті: “Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!” (Лк. 23:43). Я вірю, що Він покличе мене на ім’я, як покликав був Марію Магдалину, і тоді мені заясніє світло істини: “Сильнішою за смерть є любов”. І в смерті я не випаду з обіймів любові, яку відчув у своєму житті від Ісуса і яку відчуваю до Нього. У смерті – я вірю в те – виповниться моя туга, яку апостол Павло висловив у таких словах: “Маю бажання померти та бути з Христом” (Фил. 1:23).
КІНЕЦЬ