Амос був людиною з народу, Осія походив, очевидно, з левітів. А от Ісая був вихідцем з аристократичної юдейської родини. Він народився в Єрусалимі близько 765 р., а 742-го його покликано до служіння. Дружина Ісаї теж була пророчицею (8:3). Двом своїм синам Ісая дав символічні імена: Шеар-Яшув і Магер-Шалал-Хаш-Баз.
Згідно з висновком, який зробила біблійна наука, книга пророка Ісаї не є твором одного автора. У ній зібрано писання як самого Ісаї, так і пророків його школи, яка існувала аж до IV ст. до Р. X. (треба пам’ятати, що богонатхненність будь-якої книги Біблії не залежить від того, скільки авторів писало її).
Перша частина збірки (глави 1-39) складається з окремих промов (переважно самого Ісаї), скомпонованих не хронологічно, а тематично. Друга частина книги (глави 40-66) походить з часів полону та після полону (VI ст.). Див. нижче розділи VII, VIII.
Богослов’ю пророка Ісаї притаманні такі характерні риси: а) Бог «святий», тобто непорівнюваний із жодним іншим створінням. Він і від людей вимагає «святости», але щодо них вона означає присвячення себе Богові та цілковиту відданість Йому; б) Бог – Володар історії, Він скеровує всі світові події так, щоб вони слугували Його задумам, Він – єдиний істинний Цар Ізраїля; в) віра чинить людину співучасницею Божих задумів; г) водночас віра повинна проявлятися в моральному житті людини як служіння добру, без цього зовнішнє благочестя безглузде та ображає Бога; ґ) Ісая – один із перших серед пророків, хто чітко говорить про Месію як про Особу, він пророкує занепад Давидового дому, з якого, проте, згодом вийде Помазаник Ягве, царство Месії – це повернення Едему; д) із грішного народу Ягве виділяє для Себе Останок (євр. «Шеар»), «Останок» – це ті, хто залишаться вірними Богові, вони творять ядро народу Божого, у Новому Заповіті до «Останка» належатиме той Ізраїль, який прийме Господа (див. Рм. 11:1-5); е) запорукою збереження «Останка» Ісая вважав недоторканність Єрусалима, якими великими не були б гріхи народу, Бог не порушить Свого слова і через покаяння приведе вибраних до себе (див. Рим. 11:25-27).
Отож, однією з центральних тем Книги Ісаї є спасення та шляхи, що ведуть до його здійснення.
1) Покликання Ісаї (Іс. 6)
6:1. 742 рік до Р. X. – рік смерти Озії. З тексту випливає, що Ісая мав видіння в храмі і воно підштовхнуло його до пророчого служіння. Божий престол означає, що лише Ягве – істинний Цар Ізраїля та світу (див. Об. 4:3-11). 6:2. «Серафим» – множина від «сараф», що означає «пекучий, полум’яний». Ще один раз це слово трапляється в Старому Заповіті лише тоді, коли йдеться про кусючих змій (ханегашім хасерафім), які напали на Ізраїль у пустелі (див. Чис. 21:6). «Серафими» Ісаї – це, без сумніву, уособлення небесних сил, що стоять перед престолом Божим так само, як херувими в Єзекіїля (глава 1). А от щодо крил серафимів, то блаженний Єронім вважає їх метафоричним образом, який означає блискавичну швидкість рухів (див. бл. Єронім. Тлумачення на пророка Ісаю, кн. III).
6:3. «Свят» означає, що Бог нескінченно досконалий і за Своєю суттю стоїть вище від будь-якого іншого створіння. «Слава» (євр. «кавод») – це Господня сила, що діє у всесвіті, образ Богоявлення (див. Вих. 24:17; Пс. 19 (18):2). Під час видіння Ісая бачив і чув духовним зором та духовним слухом. «Чує Ісая голос Господа, хоча ніщо не вдаряло в тілесний слух… бо в розумі тих, у кого він не розсіяний і чистий, якась невимовна сила створює образи, начебто вони чують у собі виголошуване слово Боже, хоча ні повітря не передає, ні слух не сприймає цих образів» (Св. Василій Великий. Тлумачення на пророка Ісаю, VI). 6:5-7. Очисна дія серафима показує, що грішна людина справді не здатна споглядати Бога. 6:8. Готовність пророка до служіння. Тут маємо змогу побачити характерну рису біблійного Одкровення. Містик, споглядаючи видіння, не розчиняється в екстазі, його самосвідомість залишається ясною. 6:13. Запоруку надії зображено алегорично. Як зрубане дерево може не загинути, зберігши в корінні силу життя для нових паростків, так і Ізраїль не загине остаточно й відродиться.
2) Юдея в епоху Ісаї (2 Хр. 27)
3) Виноградник Господній (Іс. 5:1-7)
«Пісня про виноградник» започаткувала біблійні притчі про виноградник як народ Божий. Образ виноградника часто трапляється в притчах і проповідях Ісуса Христа (див. Мт. 21:33-34; Ів. 15:1-2). «Пісня» походить із раннього періоду служіння пророка.
4) Бог нищить велич царства (Іс. 2:5-22)
Цей уривок із першого періоду служіння пророка. Він пророкує близький суд над Юдеєю, яка, унаслідок засліплення гординею, потонула в ідолослужінні й неправді. «День Господа Саваота» – Судний день. У Біблії це слово вперше вжито в Амоса (5:18-20). Ведучи мову про «День Господній», короткозорі патріоти мали на увазі перемогу Ізраїля над ворогами. Однак пророки – Амос, Ісая, Софонія, Йоіл – показують, що Судний день буде днем відплати – тим днем, коли впокориться людська гординя.
5) Бог – спаситель принижених і пригноблених. Загроза нашестя (Іс. 5:8-30; 10:1-4)
Культові сили біблійні пророки протиставляють велич духу «бідних» і «смиренних», які перебувають під особливим заступництвом Божим. Цю думку висловлено в псалмах школи Ісаї (див. Пс. 25 (24); 27 (26)). 5:26-30. Пророк зображає непереможне військо ассирійців, які в ту епоху прагнули запанувати над цілим Сходом. Про те, що Ассирія стане знаряддям небесного гніву, пророк згадує в багатьох місцях книги.
6) Універсальна місія Сіону (Іс. 2:1-4)
Набагато повніше пророцтво про гору Сіон уміщено також у Мих. 4:1-5. Тлумачі вважають, що це – частина пророчого гимну, який співали в Храмі, а пізніше вписали в Книги Ісаї та Михея. Пророцтво віщує навернення до істинного Бога «сили народів» «на останку днів», тобто в есхатологічну епоху. «Вийде… Закон» (вірш 3) – дослівно «вийде Тора», тобто божественне вчення, повчання.
7) Похід сирійських та ізраїльських військ проти Юдеї (735-734 рр.) (2Хр. 28:1,5-19)
8) Пророцтво про Еммануїла (Іс. 7:1-16)
Ця глава – прозовий уривок із літопису. Описано події, що відбулися під час війни 735-734 рр. Рецін, цар Сирії (Дамаска), і Пеках, цар Ізраїля (Єфрема), уклали союз проти Ассирії. Юдея відмовилася увійти в коаліцію. Коли ж юдейський цар помер, і на престол зійшов його син, двадцятирічний Ахаз, сирійці та єфремляни рушили на Єрусалим. Вони поставили собі за мету знищити дім Давида і передати владу своєму ставленикові. Пророк Ісая вбачав у союзі проти Ассирії прояв маловір’я. Він вважав, що Ахаз діє правильно. 7:3. Ісая та його син Шеар-Яшув застали царя за оглядом оборонних споруд. 7:10-12. Пророк закликає Ахаза довіритися Божій допомозі. Він пропонує царю чекати на знак від Бога, який зміцнив би його віру. Проте цар мав власні плани. Він надіявся на допомогу ассирійців і відмовився просити про знамення (7:14-15). Перше месіянське пророцтво Ісаї має двоякий сенс: 1) історичний, буквальний: за той час, поки буде зачате, народиться й порозумнішає певне Дитя, ворогів Єрусалима переможуть; 2) прообразний сенс, пов’язаний з вірою пророка в особливе призначення Давидового роду. Для нього народження Хлоп’яти – знак невідкличности обітниці. Дім Давида встоїть, і Бог відвідає Свій народ («Еммануїл» означає «з нами Бог»). Багато тлумачів вважає, що Ісая мав на думці не просте народження Хлоп’яти, а чудесне. Мт. 1:22-23 безпосередньо вказує на зв’язок цього пророцтва з народженням Христа від Діви. У перекладі LХХ євр. слово «алма» (воно означає і діву, і просто молоду жінку) передано словом «партенос» (діва). Проте думка про народження Месії від Діви не ввійшла у свідомість старозавітної людини. У народних уявленнях про Месію за часів Христа надприродному народженню не було місця (див. Бл. Єронім. Тлумачення на пророка Ісаю, кн. III).
9) Невір’я царя (2Цар. 16:7-9; 2Хр. 28:22-25; 2Цар. 16:2-4)
Цар Ахаз не повірив пророкові та вирішив звернутися по допомогу до ассирійців.
10) Ассирійська загроза (Іс. 7:17-20; 8; 2Цар. 16:10-18)
Дізнавшись про вчинок царя, Ісая пророкує ассирійську навалу на Юдею.
11) Гимн про Хлоп’ятко-Месію (Іс. 9:1-6)
Пророкуючи катастрофу, Ісая продовжує вірити в Царство Боже. Він оспівує Хлоп’ятко, яке прийде звільнити світ.
На тлі похмурої дійсности радісна звістка про месіянську еру здавалася нездійсненною мрією. Проте Ісая глибоко вірив у прийдешнє Царство Господа. Щоправда, його слова свідчать про те, що він ще уявляв собі Месію земним вождем, який припинить війни та знищить ворогів. Символічні імена вказують на риси Месії: мудрість, силу та вічність Його Царства. «Князь миру» – євр. слово «шалом» (мир) означає примирення, добрий, щасливий час. Вірш 6 наголошує на тому, що царство Месії встановить сам Бог.
12) Падіння Самарії. 722 р. (Іс. 9:7-11; 28:1-4; 2Цар. 17)
Салманассар V лише розпочав облогу Самарії, а закінчив її цар Саргон II (722-705). Перед цим упав і Дамаск. Так здійснилося пророцтво Ісаї.