Проповіді, з яких складається третя частина Книги Ісаї (гл. 56-66), свого часу приписували невідомому пророкові (Третьому Ісаї). Проте нині дослідники Біблії дійшли висновку, що їх написав автор 40-55 глав, тобто Другий Ісая (Про період повернення з полону див. Б. А. Тураев. История древнего Востока, т. II).
1) Народ Божий – не нація, а Церква (Іс. 56:1-8)
56:1. Початок збірки пророцтв, які належать до періоду після повернення з полону перших груп переселенців (538). Переселенці з великими труднощами влаштовують своє життя в сплюндрованій країні; мета проповідей пророка – дати їм знання і зміцнити їхню віру. Він говорить про те, що справедливість Божа готова відкритись, але цю готовність треба розуміти в широкому історичному контексті. Більшість провидців Старого Заповіту, споглядаючи прийдешнє, звужували хронологічну перспективу. Вони говорили про віддалені часи як такі, що настануть «незабаром» (див. Об. 1:1-3). 56:2. Пророк викладає основні принципи життя й віри, які полягають у тому, щоб дотримуватися: а) суботи, б) ритуальної чистоти, в) моральних заповідей. 56:3-7. Сусідні племена (головно самаряни) хотіли взяти участь у відновленні Храму. Вожді народу, Зоровавель і первосвященик Ісус, побоюючись порушення чистоти віри, відмовили їм (див. вище). Проте у зв’язку з цим пророк оголошує, що до Старозавітної Церкви може ввійти будь-яка людина, яка приєднається до Господа.
2) Негідність вождів народу (Іс. 56:9-57:2)
56:9-12. Викриття юдейських вельмож, які у важкі часи не хотіли піклуватися про потреби народу.
3) Божа присутність (Іс. 57:14-21)
Бог, незбагненний і неосяжний, «живе» (так у євр. тексті) в серці людини, сповненої віри й смирення (див. Об. 3:20).
4) Хибне розуміння віри – причина бід (Іс. 58)
58:1-12. Ідучи за прикладом своїх попередників, пророк стверджує, що зовнішні знаки благочестя (пости) – ніщо, якщо немає вірности заповідям (див. Зах. 7).
5) Новий Єрусалим – духовний центр усього людства (Іс. 60)
60:1-2. Новий Єрусалим – це не просто відроджене після вигнання місто, а Єрусалим есхатологічний, синонім Царства Божого. Це місто буде центром світу, куди полинуть усі народи (див. Об. 21:2). 60:6-17. Каравани, що прямують до Нового Єрусалима, є символом народів, які навернуться до Христа.
6) Місія пророка (Іс. 61-62; 63:1-6)
61:1-3. Другий Ісая говорить про сенс свого покликання. Як благовісник Царства Божого, він став предтечею Христа Спасителя, Чкий, починаючи проповідувати, говорив про Себе цими словами (див. Лк. 4:14-2), не згадуючи, однак, про «день помсти для нашого Бога». 61:5-10. Ізраїль описано тут як Церкву, бо здійснюються слова Господа, які Він сказав Мойсеєві (див. Вих. 19:6). 63:1-6. Ягве, Який іде з південної пустелі (із Сінаю?), уподібнено в цій притчі до самотнього виноградаря. Він чекав, що люди допоможуть Йому в Його праці, але вони на захотіли трудитися з Ним. На запитання «Де Ти, Господи?» Він немовби відповідає: «А де ти, людино?» Людство порівняно з виноградником; виноградний сік мусить стати вином. Проте замість вина священної Трапези тече вино гніву.
7) Молитва, звернена до Бога-Відкупителя. Відповідь Бога (Іс. 63:7-64:12; 65:1-7)
63:7-19. Скорботний гимн, який пророк склав у роки випробувань. Від імени Ізраїлевого Останку він звертається до Господа, згадуючи про Його славні діяння. Гимн пронизаний прагненням побачити Бога, сподіванням на Його Пришестя, тугою очікування. 65:1-5. Відповідь Бога на скорботні волання пророка й народу. Люди самі винні в тому, що Богоявлення відкладається.
8) Нове небо й нова земля (Іс. 65:16б-66)
66:1-4. Слово до народу, коли він візьметься за спорудження Храму. Пророк попереджає, що в справі благочестя головне не обряди, а праведність. Цілий усесвіт – Храм Божий. Жодна будівля, зведена людськими руками, не потрібна Вседержителю, якщо людина відвертається від Його заповідей. 66:19. Місіонерське покликання Ізраїля малою мірою здійснилося через старозавітний прозелітизм (ІІІ-І ст. до Р. X.), а повною – через подвиг Христових апостолів.