Ви пам’ятаєте, як бавилися в дитинстві в «сміттяра на полюванні»? Це чудова, нескладна гра, яку я грала чимало разів у дитячі роки. Але про всяк випадок, якщо вам не випадало пережити увесь захват полювання за сміттям, дозвольте пояснити її вам. Суть гри в тому, що ви з друзями складаєте перелік чудернацьких, випадкових речей, які могли б мати ваші сусіди – зубну нитку зі смаком жувальної гумки, дерев’яну прищепку, червону пластикову шашку, – і тоді несамовито бігаєте від хати до хати наввипередки зі своїми друзями, перевіряючи, чи ваші сусіди розлучаться зі своїми «скарбами». Хто збере найбільше речей у списку, перемагає в грі. То була така велика радість приносити увесь цей дріб’язок назад – і ви навіть гадки не мали, що ваші сусіди настільки дивакуваті, аж поки дізналися, постукавши в їхні двері, що вони справді мають пару різдвяних шкарпеток з підсвіченими великими пальцями, яку могли би позичити!
Однак визнаймо, що ті речі, які ми збирали під час такого полювання, були, по суті, сміттям. Ніхто насправді не думає, що весь цей мотлох і шмаття – це справжні скарби.
Ми іноді вважаємо, що Бог грає з нами в жорстоку гру; Він хоче, щоб ми вирушали в духовне полювання за «скарбами», які насправді виявляються сміттям. Але Бог виразно каже, що хоче дати нам справжній скарб, справжню радість, справжнє задоволення. Щось неймовірно цінне, те, що зробить нас духовно багатими; і аж ніяк не сміття, замасковане під скарб.
У Першому посланні Петра 1:7 читаємо: «Щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа».
У мене процес перетворення сміття в скарб триває тепер, і він триватиме доти, поки Бог не візьме мене на небо. Але поки що дозвольте мені поділитися з вами, як іноді потворне сміття оберталося для мене в скарб.
Як я вже розповідала вам, 2003 року в мене діягностували рак грудей першої стадії. За півтора року виявили меланому першої стадії. І це нещадне випробовування раком Бог обернув на золото в моєму житті, на щось тривке і радісне. Й одним з таких золотих дарів, якими наділив мене Бог, є вміння налагоджувати стосунки з людьми, що мають загрозливу для життя хворобу. Я захищала інтереси людей з ВІЛом і СНІДом ще до того, як у мене діягностували рак, але після того, як я пережила цю недугу, я могла дивитися у вічі людям у цілому світі і говорити до них: «Я не знаю, що значить бути ВІЛ-позитивною, однак добре розумію, що таке діягноз, який становить загрозу для життя». Я змогла співчувати і співпереживати так, як не змогла б ніколи, якби перед тим не пережила рак.
Також я дізналася, що можу дивитися смерті у вічі. Раніше я дуже, дуже страшно боялася вмерти. Не те, щоб я боялася того, що станеться зі мною після смерті, оскільки я була певна свого спасення в Ісусі Христі, однак я боялася самого процесу вмирання. Бог показав мені, що боятися цього не треба. Цей «скарб» – свобода від страху – наповнив великою радістю моє життя.
Я стала цінувати те, наскільки дорогоцінне і крихке життя. Я не думаю більше про те, як постарію і сидітиму на ґанку в кріслі-гойдалці разом з чоловіком, споглядаючи захід сонця. Тепер я знаю, що за коротку мить життя може змінитися назавжди. Однак усвідомлення цього тепер приносить мені радість, а не страх за майбутнє. І щодня, коли встаю, я живу з більшою пристрастю і сильнішим розумінням мети, ніж будь-коли доти, тому що я нічого не знаю про завтра – тільки Бог знає, що буде завтра, – і все, що я знаю, – це сьогодні.
І мої взаємини з Ісусом стали ще ближчими, тому що тепер я мусила Йому вірити так, як не вірила досі. Я мусила вірити Йому, навіть знаючи про те, що мені, можливо, доведеться покинути чоловіка й дітей і ніколи не побачити, як виростають мої онуки. Я мусила вірити Йому, хоча діягноз наздогнав мене лише за шість місяців після того, як я стала відвідувати Африку. Я навіть молилися: «Ти покликав мене стати їхнім захисником, а тепер я маю померти?» Я навчилася вірити Богові попри ці факти.
Також я стала більше цінувати і передчувати небеса. Небеса стали бачитися мені далеко кращими, тому що я знала, що на небі понівечені тіла й душі врешті-решт буде зцілено й відновлено.
Яка ж це радість зблизитися з тими, хто страждає, казати їм, що я знаю, що це таке. Яка ж це радість знати, що життя коротке і що потрібно цінувати кожен день. Яка ж це радість дивитися на сім’ю та друзів і казати їм, що вони потрібні мені і що я хочу бути з ними. Яка ж це радість жити щодня, знаючи, що небо приносить зцілення! Це радість, яка приходить не попри страждання, а через страждання. Мене проймає трепет, коли я бачу скарби, заховані багатства радости, які я знайшла в потаємних долинах темряви.
МОЛИТВА
Отче, допоможи мені побачити скарби радости в темряві мого життя. Я хочу вірити, що Ти маєш золото, заховане в потаємних місцях, куди я йду в тяжку годину. Прости мені, що вірила в брехню, нібито страждання – це ворог, який прагне завдати шкоди нам, замість того щоб вірити в Твою дружбу. Ти присутній тут, щоб іти зі мною і показати мені скарби, які я інакше ніколи б не побачила. Не дай мені відкинути дар радости, який приходить зі смутком. Нехай же я прийду до Тебе як до когось близького, рідного, Того, хто кличе мене на ім’я. Нехай біль, в якому я перебуваю, підштовхне мене виявляти більшу пристрасть до Тебе і більшу радість у Тобі. Во ім’я Ісуса, амінь.