Ідемо далі, адже на цьому не завершується універсальність дарування Себе Богом. Далі згадуються старші і юнаки. Бог, Який є вічним буттям, в Якому є вічне «тепер», не дивиться на вік, на життєвий досвід. Іноді Він кличе зовсім інакше, ніж ми собі уявляємо і ніж нам би хотілося. На плечі дуже молодих людей Він кладе надзвичайно важкі завдання, хоч по-людськи вони надто недосвідчені, у них надто багато молодечої фантазії, а ми б хотіли бачити на їх місці когось, хто міг би діяти зріло й розважливо. Буває також навпаки: Всевишній має план для тих, які нам видаються надто старими, щоб провадити таку поважну справу. Прорахувавши по-людськи, ми могли б ствердити, що краще було б, якби хтось молодий узявся за справи, які, очевидно, триватимуть не один день. Однак Бог бачить це інакше, для Нього немає надто молодих і надто старих людей, які не могли б прийняти Святого Духа.
Пригадую собі ситуацію з однієї харизматичної спільноти. Одній молодій людині сказали, що вона не може взяти участь у молитві за виливання Святого Духа, бо надто молода і не може отримати харизм, позаяк ще не досягла відповідного віку. Я задумалася, чи ті люди, які так вирішили, знали про цей фрагмент Книги Йоіла, і чи зауважили, що роки для Бога не є жодною перешкодою!
В ізраїльській традиції з великою пошаною ставилися до тих, які мали за собою довгі роки життя. Досвід, який вони отримували завдяки цьому, повинен був слугувати усій спільноті. Однак і тут біблійний текст подає нам приклади юнаків, які відзначилися в історії вибраного народу. Згадаймо хоча б Даниїла, Седраха, Місаха, Авденаго чи пророка Єремію. Бог завжди діяв на Свій розсуд, а не так, як би хотіли люди. Пророцтво пригадує про це Його адресатам. Воно не об’являє нічого нового, а тільки відчищає затертий у людських серцях образ Бога – щедрого Подателя, Який уділяє Свого Духа.
На цьому не закінчуються Божі несподіванки. Найбільшу з них Бог залишив на кінець! І, можливо, нас це не шокуватиме, бо ми живемо в тій частині світу, де принаймні офіційно багато мовлять про рівність усіх людей і на офіційному рівні виступають проти рабства. Коли ми прочитаємо наш переклад другого вірша третьої глави Книги Йоіла, то можемо знайти там слова: «раби і рабині» або «невільники і невільниці». Обидва переклади староєврейського слова авадім правильні. Це може бути або вільна людина, яка служить комусь для заробітку, або невільник, власність свого господаря. Невільником міг бути як єврей, так і чужинець. Поганин, який перебував у неволі в ізраїльтянина, певним чином нав’язував відносини з Богом, Якого сповідував його господар. Як відомо, у наказі обрізання, який отримав Авраам від Всевишнього, ішлося також про невільників, які перебувають в домі патріярха. Знаємо також, що невільник, який належав конкретній людині, ставав частиною її дому, котрий розглядали як сімейну спільноту, а не лише місце перебування. Однак пророцтво, що і на рабів (обох статей) Бог прагне вилити Свого Духа, повинно було дивувати. Те, що досі було призначене тільки для невеликого числа вибраних, є настільки універсальним, що виллється поза межі Ізраїля в етнічному розумінні. Участь у цьому братимуть всі, а, отже, не тільки вибраний народ! Бог хоче обдарувати Своїм великим даром не тільки тих, які беруть активну участь у Його завіті, але також тих, які якимось обмеженим чином наблизилися до Нього, не лише тих, на плечах яких формально лежить релігійна відповідальність, але також тих, які особисто ніколи не укладали завіту з Богом. Це, мабуть, шокувало і дивувало! А також спонукало задуматися над Божими дарами і діянням Бога. Адже необхідна покора, щоб прийняти те, що обіцяний Божий Дух виливатиметься не тільки на тих, які на Нього чекали, не тільки на тих, які є вибраними.
Як же часто ми, католики, стаємо на місце вибраного народу, цілковито відкидаючи його, буцімто Божі обітниці втратили свою силу, і самі складаємо перелік тих, які, на наш розсуд, можуть користати з Божих дарів. Ми ще схильні допустити до Бога православних, але вже з протестантами в нас проблема, яка зростає, що менш історичною є спільнота. Я не хочу цим сказати, що тільки в Католицької Церкви є ця проблема, бо, очевидно, так не є, але пишу саме з її перспективи, зауважуючи певну поведінку її членів. Тимчасом Бог з найдавніших часів прагне навчити людину, що Його діяння виходить поза будь-які рамки, що Він може бути непередбачуваний і полюбляє несподіванки.
Хіба не про це молився Мойсей у Книзі Чисел, у тому фрагменті, над яким ми вже розважали? Хіба не того прагнув, коли його найближчі співробітники обурювалися, зачувши новину про виливання Духа так, як вони не передбачали? «На кожне тіло!» Так говорить сам Бог, такий Його план! І ось Він знову дивує Мойсея, який хотів би, щоб Дух був уділений цілому народові. Бог випереджує його прагнення і йде далі, бо Його щедрість необмежена! Бог виливає, а не тільки уділяє Духа. Він не робить цього за посередництвом людини, як у Книзі Чисел це сталося через Мойсея. Він особисто хоче дати в достатку, відміряному по-Божому, а не по-людськи. Бог виливає Духа не лише на Свій народ, але також на чужинців, які якимось чином до нього долучилися! І знову Він на крок випереджує Мойсея, якому, вочевидь, здавалося, що він просить так багато, як лиш може. Те, що провіщає пророк Йоіл, насправді є пророчим! Бог нікого не хоче обділити Своїм Духом, нікого, хто пов’язаний з Ізраїлем, для якого Його дар був призначений насамперед. Церква дуже пов’язана з вибраним народом. Завдяки прищепленню до нього вона може живитися життєдайними соками, які черпає (див. Рим. 11). Божа щедрість не знає меж. Не тільки Мойсей, не тільки старші, зібрані перед Скинією зібрання, не тільки Елдад і Медад у таборі, навіть не тільки один народ! Таким є Бог: Він не хоче уділяти, Він хоче виливати, не боїться, що щось пропаде, бо Його багатство нескінченне.
Чим виражатиметься це виливання Святого Духа, про яке читаємо в Йоіла? Пророцтва, видіння, сни… тобто щось таке, що вже раніше було присутнє у вибраному народі, однак тільки обмежено. Пророк провіщає багатство того, що було знаком особливих відносин із Богом. Бачив сни Йосип, син Якова, який провіщав Месію; пророкували пророки, тобто ті, які особливим чином були близькими до Бога, вони також мали видіння, в яких до них приходив Він сам, і таким чином вони глибше пізнавали Всевишнього. Утім, це завжди була обмежена група, яка удостоїлася особливої ласки. Провіщення, про яке ми читаємо на сторінках книги, чітко дає зрозуміти, що це буде участю всіх, що закінчився той час, коли тільки нечисленні мали доступ до близькости Бога! Приходить час, коли Бог не обмежуватиме Себе у виливанні Свого Духа, коли Він захоче, щоб кожен був пророком, кожен чув биття Його серця, кожен з Ним відчував, незалежно від статі, статусу і соціальної функції, і навіть незалежно від національности.