Християни вірять, що з приходом Ісуса Бог повною мірою долучився до історії людства. Він вже більше не був «десь там», часом втручаючись в історію, аби щось змінити. Тепер Він перебував у тілі людини на землі, зробивши себе об’єктом фізичних законів і обмежень цієї планети. Таким чином, найкращий ключ до того, що Бог почуває щодо людського болю, – це подивитися на реакцію Ісуса.
Ісус ніколи не проголошував перед бідною чи хворою людиною проповідь про те, що потрібно «скоритися своїй долі» чи «вживати ліки, які Бог вже тобі дав». Він виявися досить чутливим до стогонів страждаючих людей і брався за лікування. І Свою надприродну силу Він використовував для того, аби зцілювати, а не карати.
Звичайно, чудеса зцілення мали великий успіх у людей, але навіть при цьому, Ісус відмовлявся перетворювати їх на основу Свого служіння. Більше за будь-що Він використовував фізичне зцілення як «знак» значно глибшої істини. Бували випадки, коли Ісус, здавалося, втручався дуже неохоче, кажучи своїм учням творити чудеса тільки тоді, коли була особлива потреба. Часто Він придушував поширений людьми поголос про Його чудеса. У певних випадках Ісус навмисне дотримувався вибору не втручатися в природний хід речей, наприклад, не викликаючи армії ангелів, аби ті врятували Його в годину Його найбільших страждань.
Чи цим Ісус не давав нам зрозуміти, що Богові не личить втручатися в наш світ на рівні щоденних справ? Що є важливіша річ, царство Боже – і чи не над царством Духа потрібно працювати зсередини, через серце і розум, а не через зовнішню, спекулятивну демонстрацію Божої сили? Як мінімум, Ісус відмовився проводити радикальні зміни природних законів, що керують планетою. Скажімо, замість того, аби наново запустити нервову систему, з певними дизайнерськими змінами на краще. Він сам прийняв цю больову систему з усіма її небажаними рисами. І коли Він особисто зіткнувся зі стражданнями, Він прореагував так само, як і ми: зі страхом і жахом.
Як ж Ісус впорався з запитанням «Хто відповідальний за страждання?» Найбільш чітке розуміння цього питання знаходимо в Луки 13. І знову, так як і в Старому Заповіті, нам пропонується декілька відповідей. Наприклад, у вірші 16 Ісус заявляє, що саме сатана є причиною болю в жінки, яка протягом вісімнадцяти років мучилась від хвороби. У кінці розділу Ісус тужить над майбутнім Єрусалиму: так само, як старозавітні пророки. Він зміг побачити, що їхні вчинки впертої непокори принесуть їм багато страждань.
Трохи раніше в тому ж розділі Ісуса запитують про дві «поточні події», які очевидно викликали багато місцевих дискусій. Однією з них був акт політичного придушення, в якому римські вояки винищили членів релігійної меншини; інша подія – це нещасний випадок на будівництві, де загинуло вісімнадцять чоловік. Вивчаючи Біблію, я не зміг знайти кращих паралельних прикладів страждань, які турбують більшість з нас у наш час. Ці євреї першого століття запитували про свої власні еквіваленти автобусної аварії в Юба Сіті чи обвалу даху стадіону.
Відповідь Ісуса одночасно і загадкова, і блискуча. Він не дає вичерпної відповіді на запитання, яке більшість з них мали на думці, запитання про причину. Ісус ніколи не пояснює: «Ось чому сталися ці дві трагедії». Але одну річ Він пояснює дуже чітко: це не сталося в результаті певних неправильних вчинків: «Чи не думаєте ви, що ці галілеяни були більшими грішниками, бо вони мусили так постраждати? Кажу вам, ні!… Чи оці вісімнадцять, що загинули, коли на них впала башта в Сілоамі – думаєте, що вони були більш винними, ніж інші мешканці Єрусалиму? Кажу вам, ні!»
Жодному засмученому родичу не потрібно було стояти і дивуватися, що спричинило таке нещастя; Ісус пояснив, що ці жертви не зробили нічого незвичного, аби заслужити таку долю. Вони були такими ж, як інші люди. Він цього не каже, але можливо башта впала просто через те, що була погано збудована. Я переконаний, що Ісус так само відповів би у випадку трагедії в Юба Сіті: «Думаєте, вони були більшими грішниками, ніж інші підлітки?» Можливо, автобус розбився через помилку водія чи механічну поломку транспорту.
Але Ісус на цьому не зупиняється. Він використовує обидві трагедії, щоб вказати на вічні істини, важливі для кожного («Якщо не покаєтеся, то всі загинете»), і далі наводить притчу про те, що Божа милість має свої межі. Він натякає, що ми, «спостерігачі» катастрофи, маємо винести урок з трагічної події. Трагедія повинна застерегти нас бути напоготові у випадку, якщо наступною жертвою впалої вежі чи акту політичного тероризму станемо ми. Катастрофа таким чином об’єднує жертв і спостерігачів у заклику до покаяння, дещо жорстоко нагадуючи нам про короткотривалість життя.
Чи є Бог причиною?
Якось мені довелося відвідати похоронну службу на честь дівчинки-підлітка, яка загинула в аварії. Її мати тужила: «Господь забрав її додому. Напевно в Нього була Своя ціль… Дякую Тобі, Господи». Я бував поруч з хворими людьми, яких мучило запитання: «Чого Бог намагається мене навчити?» Або вони могли благати: «Як мені знайти достатньо віри, аби звільнитися від цієї хвороби? Як мені змусити Бога врятувати мене?»
Можливо, ці люди розуміють все не зовсім правильно. Можливо, Бог не намагається сказати нам щось особливе кожного разу, коли нам боляче. Біль і страждання є невід’ємною частиною нашої планети, і Християни – не виняток. У половині випадків ми самі знаємо, чому хворіємо: надто мало фізичної активності, нездорове харчування, контакт з мікробами. Невже ми дійсно очікуємо, що Бог буде оберігати нас на кожному кроці, коли ми стикаємося з чимось небезпечним?
На мій погляд, той підхід, яким користувався Ісус, повністю відповідає тому, що я думав про «біль, як мегафон Бога». Страждання несуть загальне застереження для всього людства про те, що щось з цією планетою не так, і що нам потрібне радикальне зовнішнє втручання («Поки не покаєтеся…»). Але нам не варто доводити протилежне і пов’язувати чийсь окремий біль з безпосередньою дією Бога.
Ще одна схожа історія з Євангелії може краще роз’яснити цей підхід. В Івана 9 Ісус спростовує традиційне пояснення страждань. Учні вказують Йому на чоловіка, що від народження був сліпим. Сповнені жалю, вони запитують: «Хто згрішив, цей чоловік чи його батьки?» Інакше кажучи, за що він заслужив бути сліпим? Ісус відповідає прямо: «Ні чоловік цей не згрішив, ані його батьки, а сталося це для того, щоб слава Божа могла проявитися через його життя».
Учні хотіли подивитися в минуле, знайти відповідь на питання «Чому?». Ісус скерував їхню увагу в інший бік. Він твердо вказував їм уперед, відповідаючи на інше запитання: «Для чого?». І я переконаний, що це дає точний підсумок біблійного підходу до проблеми болю. Оглядатися назад у пошуках відповіді на запитання причини, запитання «Чому?», – це не дасть конкретної відповіді. Але існує надія на майбутнє, надія на те, що навіть страждання можуть бути зцілюючими чи «спасаючими». Людська трагедія, така як сліпота чи незрячість, може бути використана для виявлення Божих справ.
Інколи, як у випадку із чоловіком, що народився сліпим, Божі діла проявляються через драматичні чудеса. Інколи цього не стається Але в кожному випадку страждання дають нам можливість виявити Божі діла.