Якщо дивитися поверхнево, книга Йова зосереджується навколо проблеми страждань, навколо тієї ж проблеми, яку я обговорюю в цій книзі. Якщо заглибитись у сутність, то мова йде про інше питання: про вчення людської свободи. Йов мусив витерпіти незаслужені страждання, щоб продемонструвати, що Бог зацікавлений у виключно вільному вияві любові.
Це важка правда, об яку спіткнулось немало видатних умів. К. Дж. Юнг, наприклад, вдався до дещо дивної теорії, аби відзвітувати про Божу поведінку в книзі Йова. Він навчав, що Бог зважився на втілення і Ісусову смерть, аби загладити те, як колись Він повівся з Йовом. Бог увійшов у світ в Ісусі, щоб Він міг зростати в моральній свідомості[1].
Юнг, можливо, недооцінює важливість, яку Бог вкладає у вільно віддану любов. Випробування Йова виникли з дискусії на небі над питанням «Чи дійсно людські істоти вільні?» В перших двох розділах книги Йова сатана показує себе першим визначним прибічником біхейвіоризму. Він заявляє, що віра – це виключно продукт оточення і обставин. Йов був змушений любити Бога. Заберіть усі позитивні нагороди, провокує сатана, і побачите, як зруйнується його віра. Бідолашного Йова, очевидно, обрали для цієї космічної суперечки з метою вирішення важливого питання людської свободи.
Спір, що відбувався між сатаною і Богом, не був звичайною, повсякденною вправою. Обвинувачення сатани щодо того, що Йов любив Бога тільки через те, що Він «поставив навколо нього Свій захист», виглядають нападками на саму суть Божого характеру. Мається на увазі, що Бог сам по собі не вартий любові: вірні люди, такі як Йов, йдуть за Ним тільки тому, що їх «підкуплено». Реакція Йова, коли прибрати всю цю бутафорію віри, доведе або спростує виклик сатани.
Аби зрозуміти питання людської свободи, особисто для мене було дуже корисно уявити світ, в якому кожен отримує тільки те, що він чесно заслуговує. Як би виглядав такий досконало справедливий світ?
В досконало справедливому світі моральність керувалася б фіксованими законами, саме так, як це відбувається з законами природи. Покарання за порушення мали б форму фізичного болю. Якщо торкнутися полум’я, ти негайно отримуєш «покарання» через больову систему; справедливий світ карав би за гріх не менш швидко і влучно. Простягни свою руку з наміром вкрасти, і отримаєш електричний шок. Так само в справедливому світі винагороджувалася б хороша поведінка: чесно заповни форму про свій річний дохід, і матимеш приємні відчуття, ніби тренований тюлень, що отримує рибку.
Такий уявний світ має в собі щось привабливе. Він був би справедливим і послідовним, і кожен чітко знав би, чого очікує Бог. Панувала б справедливість. Однак є одна величезна проблема з цим дуже акуратним світом: це не зовсім те, чого Бог хоче досягти на цій землі. Він хоче від нас любові, вільно відданої любові, і нам не слід недооцінювати всю ту важливість, яку Бог вкладає в цю любов. Вільно віддана любов настільки важлива для Бога, що Він допустив, щоб наша планета – на певний час – стала пухлиною зла в Його всесвіті.
Якби цей світ керувався фіксованими, досконало чесними правилами, тоді не було б справжньої свободи. Ми б робили все правильно через те, що можна негайно набути для себе щось добре, а наші егоїстичні мотиви псували б кожен вчинок доброчинності. Ми б любили Бога через запрограмоване, вроджене бажання, а не тому, що можемо зробити зважений вибір серед кількох привабливих альтернатив. Це був би автомат Скіннера, механічний світ дії і реакції, лиш дії і реакції. На відміну від цього Християнські чесноти, описані в Біблії, розвиваються тоді, коли ми самі обираємо Бога і Його шляхи не залежно від спокуси чи імпульсу зробити навпаки.
У Біблії скрізь проглядається аналогія, яка ілюструє стосунки між Богом і Його народом. Бог змальований як чоловік, що завойовує для себе наречену. Він прагне її любові. Якби світ був побудований таким чином, що кожен гріх заслуговував би на негайне покарання, а кожен добрий вчинок нагороди, ця паралель не була б дотримана. Найближча до цих стосунків аналогія відображалася б в образі жінки-утриманки, яку ніжать, підкупають і замикають у кімнаті, щоб коханець міг мати впевненість в її вірності. Бог не «тримає» Свій народ під ключем. Він любить нас, Він віддав Себе за нас, і з нетерпінням чекає нашої відповіді, керованої свободою.
Бог хоче, щоб ми вибрали любити Його вільно, навіть якщо цей вибір включає в себе біль, любити тому, що ми віддані Йому, а не через наші власні приємні відчуття і нагороди. Він хоче, щоб ми залишалися вірними Йому, як це зробив Йов, навіть якщо в нас є всі причини відмовитися від Нього. І я переконаний, що в цьому основна суть книги Йова. Сатана глузував з Бога своїми звинуваченнями, що люди не вільні по-справжньому. Невже Йов був вірним тільки через те, що Бог дарував йому успішне життя? Важкі випробування Йова стали доказом однозначної відповіді. Йов тримався за справедливість Бога, у той час як став найголовнішим прикладом в історії людства Його очевидної несправедливості. Він не шукав Того, Хто дає, через те, що Той може дати; коли всі дари були знищені, він все одно продовжував прагнути до Того, Хто дає.
[1] К. Дж. Юнг. Відповідь Йову. Прінстон, Нью Джерсі: Видавництво ІІрінстон/Боллінген Серіес, 1973. С. 15.