ЯК ДОПОМОГТИ БАТЬКАМ ПІСЛЯ ВТРАТИ ДИТИНИ?
Відповідь на це запитання буде залежати від того, чи функціонувала дитина раніше в суспільному житті, чи це була смерть до народження (викидень, передчасні пологи, перинатальна смерть). Смерть дитини – це завжди трагедія. Це найскладніший вид жалоби, бо порушується фундаментальний порядок світу. Поховати своїх батьків мають діти, а не батьки їхніх дітей. Ця жалоба найважча і триває найдовше.
Чому так важливо, чи дитина народилося? Тому що батьки, які втратили дитину, наприклад, внаслідок викидня, часто стикаються з тим, що їхня втрата мінімізується. А іноді навіть пояснюють їм, що “можливо, добре, що так сталося, напевно, воно було хворе”. Такий підхід не допомагає пережити жалобу. Ми маємо розуміти, що це була дитина для батьків, вони її втратили і вони мають повне право на переживання, а ми дуже часто не надаємо їм цього права. Якщо дитина була жива, ходила в дитячий садок, школу, мала друзів та захоплення, дозвіл на жалобу – зовсім інша річ. Ми розуміємо, що такі батьки переживають велику трагедію. І нехай вони переживуть жалобу. Це найкраще, що ми можемо зробити для них.
Ритуали та символи дуже допомагають пережити жалобу. Таким символом є, наприклад, День втраченої дитини, який відзначають у багатьох Церквах, місце на кладовищі, щоб запалити символічну свічку для дітей, які не мають власної могили. Можемо запропонувати таке рішення – скласти компанію на богослужінні або разом піти на цвинтар.
ЧИ ПОЯСНЮВАТИ, РОЗМОВЛЯТИ ТА ВДАВАТИСЯ В ДИСКУСІЇ ЩОДО СЕНСУ СМЕРТІ ДІТЕЙ ТА БОЖОЇ ВОЛІ?
У батьків, які втратили дитину, багато гніву. Також і на Бога. Вони запитують, чому Він дозволяє такій трагедії статися. Я звернула увагу, що можливість описати свій гнів, викричати, виплакати, приносять батькам велике полегшення. Також їм легше порозмовляти про це з психотерапевтом, аніж зі священнослужителем. Батьки часто соромляться того, що вони відчувають і бояться, що священики критикуватимуть їхні почуття. Звичайно, пояснення на цьому етапі не має сенсу, тому що важко знайти цей сенс у людському розумінні. Пам’ятайте, що почуття не підлягають оцінці. Ми маємо право відчувати всі емоції. Придушення їх може блокувати жалобу. Слухайте, але не вступайте в дискусію, не повчайте, не шукайте сенсу.
З психологічної точки зору, у будь-якій емоційній кризі є потенціал для розвитку. Так само і після смерті дитини батьки мають шанс на емоційний розвиток, але про те, що дала мені ця криза, можна подумати через певний час після трагедії. Іноді аж через роки батьки можуть зрозуміти, чому навчила їх ця трагедія і навіщо все це трапилося в їхньому житті.
На жаль, емоційна криза тягне за собою також і ризик патології. Родина може не впоратися з трагедією. Трапляється, що сім’ї розпадаються, батьки вдаються до антидепресантів, бо не можуть впоратися зі стражданнями і шукають швидкого полегшення. Пам’ятайте, що жалоба мине тоді, коли ми не дозволимо собі її мати. Не тікайте від переживань і не оцінюйте почуття.
ЯК ПІДТРИМАТИ ЖІНОК, ЯКІ ВТРАТИЛИ ДИТИНУ ДО ЇЇ НАРОДЖЕННЯ?
Допомога жінці після втрати дитини до народження має починатися в лікарні. На жаль, з розповідей пацієнток виходить, що саме в лікарні вони постійно стикаються з найбільшими прикростями. Добре, якщо з жінкою може бути близька людина – чоловік, партнер, мати, подруга. Сам факт викидня, медичні процедури – це важкий досвід. У цій ситуації жінка також мусить прийняти рішення щодо тіла дитини та поховання. Часто вона навіть не знає, що має на це право. Супроводжуюча людина може подбати про це, дізнатися про всі процедури. Для здорового переживання жалоби ритуали поховання є дуже важливим елементом. Про це варто подбати.
У лікарні пацієнтка потребує спокою, простору для своїх емоцій. Подбайте, щоб вона не знаходилась у кімнаті з жінками, які успішно народили. На жаль, таке часто трапляється. Удома іноді вже є речі для дитини, одяг, іграшки та меблі. Нехай батьки приберуть їх, коли будуть вже до цього готові. Це також ритуал, який може допомогти в жалобі.
Якщо батьки вирішили поховати дитину, будьте з ними. Коли я розмовляю з батьками про поховання, їм дуже прикро, що вони залишились на самоті, їм здається, ніби сім’я заперечує, що ця дитина була. Поважайте бажання батьків.
Коли дитина помирає до народження, жінка переживає це сильніше. Адже дитина живе в ній з перших моментів після запліднення. Чоловікові теж важко, але він не мав контакту з дитиною, для нього дитина з’являється при народженні. Саме батько дитини в першу чергу несе тягар підтримки жінки. Мати має право переживати фізично та емоційно. Може відчувати фізичне виснаження, слабкість, це зрозуміло в такій ситуації. Дайте жінці час для відновлення фізичної рівноваги. Емоційний бік вимагає більше турботи та часу. Той світ, який був до цього, зазнав збурення смертю і його треба відбудовувати. Втеча від переживань, заперечення, мінімізація втрат аж ніяк не допоможуть пережити жалобу. Якщо жінка хоче порозмовляти, вислухайте її, якщо вона захоче поплакати, подайте їй хусточку, якщо вона хоче мовчати, не балакайте як радіо, помовчіть разом.
Ті, хто поруч матерів часто бояться їхньої реакції на звістку про втрату дитини. Вони шукають швидких рішень, тільки б “просто перестала плакати”. На жаль, це не подіє, єдине, що може допомогти, просто “пережити”. Не бійтесь сліз, гніву, розпачу. Я пам’ятаю пацієнтку, родина якої дуже боялася її сліз. Їй не було де поплакати, а вона цього дуже потребувала. Вона почала регулярно відвідувати басейн: “Там я могла весь час думати про сина і плакати, у воді ніхто не дивувався, що я плачу, ніхто цього не бачив”. Якби вона могла спокійно плакати в обіймах батька дитини, їй було б легше. Відреаговані емоції – перша і найважливіший елемент жалоби.
На наступному етапі, коли починається пропрацювання почуттів, пов’язаних із втратою, мати починає дедалі свідоміше відчувати цю втрату і тут виникає природна потреба порозмовляти, відшукати причину, шукати винних. Ті, хто хоче допомогти, повинні створити простір для спокійної розмови, не засуджувати, не критикувати та не давати порад. Підтримайте, називайте емоції матері, не втікайте від цих розмов.
ЯК ПІДТРИМАТИ ТИХ, ХТО ПОЧУВАЄТЬСЯ ВИННИМ У ТОМУ, ЩО МІГ ЗАПОБІГТИ ЧИЇЙСЬ СМЕРТІ?
Найперше дізнаймося чи ця провина реальна. Чи справді можна було щось зробити? З мого досвіду, найчастіше нічого не можна було зробити. Найближчі звинувачують себе несправедливо. Якщо провина справжня, то з психологічної точки зору треба виправити те, що вдасться. Вибачитись, відшкодувати і нарешті пробачити собі. Це легко написати, але важче зробити в реальному житті. Слова, написані одним реченням, часто реалізовують протягом багатьох тижнів терапії. Почуття відповідальності за чиюсь смерть викликає потужне почуття вини. Часто про це немає з ким поговорити. У таких ситуаціях розмова з психотерапевтом або духівником може дуже допомогти. Така людина потребує розмови, без осуду, критики та без надання порад і, на жаль, часто в найближчому оточенні вона не отримує такої підтримки. Не бійтесь просити допомоги. Душевні рани також піддаються лікуванню – підтримкою і прощенням. Найважче – пробачити собі.
КІНЕЦЬ