Сопатер (рятівник свого батька): Піррів син, походив із Верії, супроводив із іншими апостола Павла в його поворотній подорожі з Греції до Азії; Сопатер із іншими наперед вирушили з Македонії та прибули до Троади, де очікували на апостола Павла (Дії Ап. 20:4).
Сосипатр (рятівник свого батька): Християнин, що приєднався до Павлових привітів у його Посланні до Римлян; родич або земляк Павла, цебто походив із того самого Веніяминового племени. Можливо, що Сопатер із Верії – це та сама особа. (Рим. 16:21; порівняйте Дії Ап. 20:4).
Состен (рятівник свого народу): Начальник синагоги в Коринті, його схопили юдаїсти й били перед судом у присутності Галліона, римського проконсула Ахаї, що жив у Коринті, але Галліон, рідний брат римського філософа Сенеки, зовсім не зважав на безправну поведінку юрби супроти християн (Дії Ап. 18:12-17).
Сотай (мінливий, відступник): Предок Соломонових слуг, які вернулися разом із Зоровавелем із Вавилону на батьківщину (Езри 2:55; Неем. 7:57).
Софонія, Цефанія (Господь сховав, охоронений Господом, Господь захищає):
- Один із 12 малих пророків; син Куші, правнук Єзекії; пророкував за днів юдейського царя Йосії, автор пророцької Книги, що називається його ім’ям (Софонії 1:1).
- Маасеін син, священик за днів царя Седекії. Під час спустошення Єрусалиму Навуходоносором, священика Софонію (Цефанію) забрали з Єрусалиму та вбили в Рівлі (2 Царів 25:18,21; Єремії 21:1; 29:25-29; 52:24,27).
- Батько Йошійї й Хена (Захарія 6:10,14).
- Левит (1 Хронік 6:21).
Сохія, Шахія (обвинувачення; за іншим поясненням – зізнання, свідчення, оголошення): Син Шахараїма від його жінки Ходеш, народився в Моавськім краї (1 Хронік 8:10).
Спаситель, Спас, Рятівник (корінь грецького слова “Ісус”, а гебрейського “Єгошуя”, означає Спаситель, Спас, Рятівник; див. “Ісус Христос”): Біблія вживає слова “Спаситель” для позначення людей, Бога й Господа Ісуса Христа.
Спаситель або рятівник – це той, хто виявляє допомогу в потребі. Так називалися деякі ізраїльські судді й царі (Суддів 3:9,15; 2 Царів 13:5; Неем. 9:27). Натурально, вищезгадані рятівники, що їх своєчасно посилав Бог Своєму народові, правили тільки за знаряддя в Божих руках і являли собою прообрази-символи справжнього й єдиного Спасителя Господа Ісуса Христа.
У деяких уривках Біблії Бог Отець Сам Себе називає Спасителем, як також деякі Божі мужі найменовують Його так (Ісаї 43:3,11; Осії 13:4; 2 Самуїл. 22:2; 1 Тим. 2:3; 4:10; Тита 2:10; Лк. 1:47).
Однак у біблійно-теологічній мові ім’я “Спаситель” стосується до Господа Ісуса Христа (Лк. 2:11; Дії Ап. 5:31; 2 Тим. 1:10 та інші).
Див. “Ісус Христос“.
Степан (вінець, вінок, корона, діядема, оздоблене кільце):
1. Перший християнин в Ахаї (“первісток”), цебто перший християнський неофіт у Коринті, що повірив в Ісуса Христа через служіння апостола Павла. Домашні Степана також навернулися до Господа й Павло охрестив їх. Степанів дім присвятив себе на службу святим (1 Кор. 1:16; 16:15).
2. Один із 7 перших дияконів Первісної (Ранньої) Християнської Церкви в Єрусалимі; муж повний Святого Духа, віри, сили й Божої мудрости. Степанова палка проповідь про Ісуса Христа, великі знамена й чуда викликали проти нього запеклу опозицію й ворожнечу. В дискусії з ним гелленістичні євреї з Північної Африки, Олександрії й Малої Азії не могли встояти супроти мудрости й Духа, що діяв у ньому. Вкінці його схопили та привели в синедріон, оскаржуючи його в блюзнірстві (богозневазі) і протизаконних діях (Дії Ап. 6:8-15).
Степан у своїй захисній промові перед синедріоном промовляв зрівноважено, речево й переконливо, його обличчя було спокійне, як лице ангола (Дії Ап. 6:15), однак слова його щирої правди викликали злобу й роздратування, головно у фарисеїв, що становили більшість членів синедріону. Степан історично й переконливо довів на судовій розправі найвищого гебрейського трибуналу три правди:
По-перше, що християнство було дійсним розвитком і завершенням Мойсеєвого вірування й законодавства, виконанням основних старозаповітних символів-прообразів і здійсненням пророцтва про Месію.
По-друге, підсумувавши головніші події з історії гебрейського народу й поклоніння Богові, виразно вказав на духовний елемент богослуження, що Божа присутність і Його благословення не є обмежені географічними границями Святої Землі (Палестини) і єрусалимським храмом, бо Бог живе не в рукотворнім храмі, не в ритуалах і церемоніях, але в серці людини (Дії Ап. 7:48).
По-третє, Степан підкреслив і фактами доказав, що вороги Ісуса Христа та Його Церкви – це нащадки всіх тих старозаповітних ворохібників, заколотників і бунтарів, які вперто й самовільно противились Святому Духові, виступали проти правди та своїм зрадництвом і нетолерантним, самолюбним духом спроневірилися Богові (Дії Ап. 7:51-53).
Члени синедріону не могли слухати правди, вони запалилися гнівом, скриготали зубами й почали несамовито кричати. Тоді Степан відвернув свій зір від їхніх жорстоких облич, споглянув на небо та промовив: “Ось я бачу відчинене небо і Сина Людського, що стоїть по Божій правиці” (Дії Ап. 7:56). Але члени синедріону, наче орда, безладна юрба, почали затикати собі вуха, кинулися на безборонну жертву, вивели Степана за місто Єрусалим і там вкаменували його… Коли падав на Степана перший камінь, він молився: “Господи Ісусе, – прийми мого духа!” Відтак коли градом падало на нього каміння, він, упавши навколішки, молився: “Не залічи їм, о Господи цього гріха!” (Дії Ап. 7:57-60). Степан бачив Божу славу та Ісуса, що стояв по Божій правиці, що наче спеціяльно встав для того, щоб підтримати та прийняти у вічні небесні оселі Свого першого мученика.
Первомученик Степан був світлим сяєвом Первісної Християнської Церкви. Східня Церква назвала його “архидияконом”. Його грецьке ім’я натякає на його грецьке походження. Молитва та смерть Степана, без сумніву, мала вплив на навернення й місійну працю апостола Павла, який під час каменування цього праведника пильнував одежу вбивників Степана й похваляв їхнє вбивство (Дії Ап. 22:20). Колишні й сучасні “юдаїсти” – вороги християнства, – забули, що “кров мучеників – це насіння Церкви”, як у глибоку давнину сказав Тертуліян (160-220).
Сусанна (лілея, лілія, конвалія): Одна з тих жінок, які служили Христові своїми матеріяльними засобами, своїм маєтком (Лк. 8:3).