Стояння 8: Ісус промовляє до жінок, які плакали над Ним
«Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38,39)
Скільки людських доріг у певний момент сходять на манівці, на бездоріжжя, впираються в глухий кут. Люди кажуть, що ситуація безвихідна. Тут потрібно наголосити: поки ми живі, вихід завжди є. Можливо, не такий, як сподіваємося або очікуємо, але він обов’язково є. Щоб його побачити, спершу слід побачити на своїй життєвій дорозі Ісуса Христа, який не просто проходить повз нас, а який виходить на дорогу кожної людини, щоб вивести її на світло. Господь дивиться на нас не просто з цікавістю, а з любов’ю, що підносить.
Бог плаче там, де плаче людина. Бог терпить там, де терпить людина. І не десь там, у далекому минулому, а сьогодні, тут і тепер. Людино, яка зараз страждаєш, кричиш від розпачу, почуй: «Ти не самотня! Христос поруч! Довірся Йому, і Він тебе виведе».
У житті завжди є й будуть ситуації, коли захочеться кричати, як Ісус Христос: «Боже мій, Боже! Чому Ти Мене покинув?» Але для Ісуса це не крик розпачу, а крик молитви й довіри. Тому, незважаючи ні на що, потрібно побачити Бога, щоб подивитися на свої проблеми в Христовому світлі. Господь говорить: «Будь відважний, Я переміг світ». Можна впасти в розпач, кричати, нарікати, а можна, виплакавшись, встати до нового життя. І ці сльози перетворяться на росу благословення у твоєму житті. На них виросте щось нове і прекрасне.
На цьому стоянні Хресної дороги просимо за всіх людей у розпачі, особливо за тих, хто втратив смак життя й бажання жити. Господи, відверни їх від гріховних думок і подаруй розраду. Просимо й за нас, щоб ми ніколи не були людьми розпачу.
Господи, навчи нас не замикатись у собі!