Як я вже згадувала вище, кількість біблійних текстів, в яких ідеться про страх інших народів перед Ізраїлем, дуже незначна, причиною чого є те, що Ізраїль не був великою і могутньою державою, яка викликала би в сусідів повагу. Однак якщо уважніше придивимося до цих нечисленних текстів, які розповідають про страх ворожих народів, то помітимо – можливо, за винятком однієї ситуації – цікаве правило: Ізраїль викликає страх у ворогів тоді, коли зберігає вірність Богові. Чітко сказано про це в Божій обітниці, даній під час укладення Синайського союзу: «Коли ж справді послухаєш ти його [ангела] голосу, і вчиниш усе, що говорю […]Свій страх пошлю перед лицем твоїм, і приведу в замішання ввесь цей народ, що ти ввійдеш між нього. І всіх ворогів твоїх оберну до тебе потилицею.» (Вих. 23:22,27).
Ізраїльтяни можуть переконатися в цьому вже під час мандрівки пустелею, хоча важко визнати, що впродовж цього часу завжди слухалися голосу Господа. У біблійних текстах трапляється чимало прикладів їхньої невірности. Бог, однак, зберігає вірність, супроводжуючи Ізраїль на шляху через Зайордання. Коли ж дісталися степів Моава, «дуже злякався Моав того народу, бо він був великий. І настрашився Моав Ізраїлевих синів» (Чис. 22:3).
Другий приклад міститься в Книзі Юдити, яка є не історичною оповіддю, а радше богословським узагальненням боротьби Ізраїля з ворогами (достатньо згадати, що вавилонського царя Навуходоносора названо в книзі асирійським!). І ось Бог, Який любить обирати те, що слабке, рятує Свій народ за допомогою жінки, Юдити, котра вбиває командира ворожих військ Олоферна. І тоді «перси жахнулись її відваги, й мідяни від її сміливости сторопіли» (Юдт. 16:10).
Юдита, яка завжди дотримувалася Божих заповідей і палко молилася, з Божою поміччю здобула перемогу, а потім зуміла щиро подякувати Богові за те, що з її допомогою врятував її земляків.
І ще один приклад. Турбота про Закон Божий стала мотивом діяльности учасників Макавейського повстання – бунту проти дедалі більшої еллінізації Ізраїля (II ст. до Р. Хр.). Під час однієї з битв ворога охоплює жах, викликаний об’явленням самого Бога (біблійний текст не пояснює, у чому полягало об’явлення «Того, хто все бачить» – це одна із замінних форм Божого імені, яке тоді не промовляли).
«Коли з’явився перший загін Юди, ворога огорнув страх; його налякала й поява Того, хто все бачить, тож він і кинувся врозтіч хто куди; і вони самі раз у раз нищили своїх і кололи одні одних власними мечами» (2Мак. 12:22).
Хотілось би підсумувати цю подію Ісусовими словами: «А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?» (Лк. 18:8). Макавейські повстанці переконалися в правдивості цих слів майже за два століття до того, як їх було сказано.