Слово «Біблія» грецького походження, що по-українському означає «книги», як також «збірку книг». Слово «Біблія» вперше почав уживати Іван Золотоустий у V столітті на означення Старого і Нового Заповітів.
Однак, треба пам’ятати, що Біблія своєю сутністю одна книга, яка є підвалиною віри кожного християнина. Вона – наріжний камінь пізнання Бога, самого себе і світу.
Біблію ще називають «Писання» від грецького слова «графе». Її також називають Святим Письмом тому, що всі 66 книг, із яких складається Біблія, написані під натхненням Святого Духа.
Сам Святий Бог є Автором цієї книги. Тому Біблія не має помилок. Вона походить від Самого Бога, всі її книги розповідають про Бога і кличуть усе людство до Бога. Отже, походження, зміст і ціль Біблії святі, тому то ми й називаємо Біблію Святим Письмом.
Чому Біблію називають Божим Словом? Тому, що вона є не тільки історією подій, описом об’явлень і заповідей Божих, але в ній ці події, об’явлення усучаснюються. Бо це є Слово Самого живого Бога, воно живе та діюче і тому завжди актуальне. Не людські думки і філософські міркування зібрані в цій книзі, а Боже відкриття для людини. Ось чому Біблію називають Божим Словом.
Відповідно до часу виникнення збірників святих книг, Біблію ділять на Старий і Новий Заповіт. Старий Заповіт був написаний до Різдва Ісуса Христа, а Новий – після Його воскресіння й вознесення на небо. Слово «Заповіт» тут означає союз, договір, угоду, або пакт.
Старий Заповіт розповідає про те, як Бог уклав союз з Ізраїлем, щоб він був носієм Його відвічних правд та обітниць для всіх народів світу, і як євреї порушили цей союз. У Старому Заповіті Мойсей був посередником і на Синайській горі одержав від Бога Закон для Ізраїлю.
Новий же Заповіт містить у собі розповідь про те, як Господь Бог уклав новий союз з усіма людьми через Ісуса Христа. Ісус Христос, Син Божий, є Посередником у Новому Заповіті. Він віддав Своє життя на Голгофі для поєднання людей з Богом і для їхнього спасіння.
Але не слід забувати, що Старий і Новий Заповіти – нероздільні. Це – перехід від закону до ласки, від пророцтв до їх здійснення. Вони взаємно доповнюють одне одного і поміж ними панує ідеальна гармонія. Із Старого Заповіту випливає Новий, в якому ясно відкривається Старий.
Біблія складається із 66 канонічних книг – 39 книг Старого Заповіту і 27 книг Нового. Саме слово «канон» походить від грецької християнської термінології, що означає міру або норму, з допомогою якої оцінювали правдивість поглядів і тверджень. Святе Письмо, як Боже об’явлення, являє собою мірило нашої віри й життя, тому Біблію називають канонічною.
Біблія перекладена майже всіма мовами світу і є провідником і правилом віри для християн усіх деномінацій, тобто віровизнань.
Крім основних канонічних книг є ще так звані апокрифічні книги, які не є священними з причини їх невідомого походження. Слово «апокрифічний» походить від грецького «апокриф», що значить несправжній.
Є історичні дані, на основі яких можна ствердити, що канонічні книги Старого Заповіту були зібрані богонатхненним письменником, книжником Ездрою, що жив приблизно в 450-ох роках до народження Христа. Книги Нового Заповіту зібрав отець Церкви Іриней (коло 250 року по Христі).
За найстаршу книгу Біблії вважають книгу Йова, написану невідомим автором. Дехто думає, що написав її Мойсей, який був автором перших п’ятьох історичних книг Біблії. Крім п’ятьох книг Мойсея до історичних книг належать: книга Ісуса Навина, Суддів, Рути, 2 Самуїла, 2 Царів, 2 Хроніки, Ездри, Неємії та Естер.
Крім історичних є книги поетично-повчальні, а саме: Йова, Псалми, Приказки Соломонові, Еклезіяста, Пісні Пісень, а також 4 книги Великих Пророків: Ісаї, Єремії, Єзекіїля та Даниїла і решта 12 книг Старого Заповіту – Малих Пророків.
Крім цих 39 старозаповітних є 27 книг Нового Заповіту.
Як твердить д-р Скофільд, перша книга Біблії «Буття» охоплює період понад 2.300 років. Книги Біблії були написані впродовж майже 1.500 років . Деякі книги відділені одна від одної на цілі сторіччя. Писали їх різні бібліописці, які належали до різних суспільних верств, починаючи від пастухів, рибалок, а кінчаючи царями, проте, у Біблії бачимо ідеальну гармонію і неподільну органічну цілість.
Усі 66 Біблійних Книг написані з різного кута зору на одну тему, а саме відкуплення, про один Центр – Ісуса Христа, про одну обітовану вічну країну небо, про один нарід – спасенних кров’ю Агнця і одного інтерпретатора – Святого Духа. Немов золотою ниткою крізь усі 66 книг проходить тема спасіння.
Перший переклад Біблії був зроблений із давньогебрейської мови на грецьку за 217 років до народження Христа 70-ма перекладачами. Тому він і називається Септуагінта, що значить по-українському переклад сімдесятьох.
У теперішнім часі є три головні манускрипти, тобто рукописи, які зберігаються у світових бібліотеках:
- Ватиканський манускрипт у Римі;
- Синайський манускрипт в Оксфорді (до большевицького перевороту цей манускрипт був у Петербурзі, але пізніше советський уряд його продав);
- Александрійський манускрипт у Британському музеї.
Крім цих трьох є ще менші манускрипти. Один із найстарших манускриптів знайдено 1947 року в печері Кумрану на узбережжі Мертвого моря. Він називається Кумранським манускриптом. На думку вчених, цей рукопис походить із IV віку до народження Христа. Переклад усіх цих рукописів старанно перевірено, і він становить найточніший переклад книг Святого Письма.
Біблія – це особлива книга, автором якої є Сам Бог. Відомі випадки, коли Сам Бог писав: на стіні у Валтасаровому палаці Бог написав пересторогу цьому володареві (читаємо про це в книзі Даниїла в 5-му розділі(, Він же написав на кам’яних таблицях 10 заповідей, про які сказано в 2-й Книзі Мойсея «Вихід» 31:18.
В Євангелії від Св. Івана 8:6, 8 зазначено, що Ісус Христос писав пальцем на підлозі в храмі. На жаль, кам’яні таблиці були розбиті Мойсеєм, коли ізраїльтяни стали поклонятися ідолові, а напис, що його Ісус зробив у храмі, затоптали книжники та фарисеї.
Ці два випадки служать для нас наче прикладом, як люди взагалі відносяться до Божого Слова – Старого і Нового Заповітів. Дуже можливо, що через це Бог вибрав такий метод, щоб Його Слово досягало нас через Його слуг, особливо вибраних для цього святого завдання, а не через слова писані Його власною рукою. Бог вибрав духовно підготовлених людей для писання Святого Письма, натхнувши їх на це діло Святим Духом.
В Біблії тільки один раз знаходимо, що написано дослівно «усе Писання Богом натхнене», а це в 2-му Посланні до Тимофія 3:16. Божий метод натхнення не відкривається просто, але в Біблії є дані, на основі яких маємо право думати, що натхнення не мало характеру механічного диктанту.
Яскраво виражена індивідуальність кожного священнописця переконливо заперечує всякий натяк на подібне припущення. Візьмемо для прикладу Мойсея. Він уживає суворий характер письма. Поетична натура Давида, лагідність апостола Івана, прямолінійність Павла наклали свій відбиток на писання кожного з них. З цього видно, що Святий Дух не перетворював людей на машини, але використовував особисті риси характеру кожного з бібліописців, щоб ця Свята Книга могла послужити для людей усякого характеру і різних верств суспільства. Одному з них Господь з’являється і говорить, другому дає видіння фактів, які вже бібліописець сам описує, третьому дає і видіння, і слова.
Навіть самі священнописці говорять про богонатхненність їх писання. Візьмім для прикладу Мойсея. В книзі Вихід (20:1) написано: «І Бог промовляв всі слова оці», 24:4 – «І написав Мойсей всі Господні слова», 35:1 – «Ось ті речі, що Господь наказав їх чинити». Скрізь тут Мойсей свідчить, що Бог сказав, а не сам Мойсей видумав.
В 2-ій книзі Самуїла (23:2) Давид свідчить так: «Дух Господній говорить в мені, а слово Його на моїм язику!». Пророк Ісая (1:2) – «Послухайте ви, небеса, і ти, земле, почуй, бо говорить Господь»; Єремія (1:4) – «І прийшло мені слово Господнє…»; Єзекіїль пише (1:3) – «сталося Господнє слово до Єзекіїля». Даниїл говорить (7:1), що він бачив видіння, а в 9:21 той самий Даниїл пише, що він отримав слова науки від ангела Гавриїла. Амос свідчить також, що він записав слова, які чув у видінні про Ізраїля. (Ам. 1:1). В останній книзі Біблії, Об’явленні, св. Іван описує, що це «Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог».
Підсумовуючи ці приклади, можна сказати, що джерело натхнення в них ясно визначається, і цим джерелом є Бог. Можливо, ті пророки, апостоли не змогли б самі пояснити свого натхнення. Можливо, що для них писати було такою ж потребою, як для натхненного проповідника голосити Боже Слово. Справа не в розумінні натхнення, а в його діянні. Бог каже Єремії: «Ось Я дав в твої уста слова Мої!» (Єр. 1:9). Значить те, що Бог говорить через нас є важливішим, ніж дошукуватися, як Він може говорити. У 5-ій книзі Мойсея (29:28) написано: «Закрите те, що є Господа, Бога нашого».
Але нам дано знати одне, і це є вистачальним для нас. Про це якраз говорить апостол Петро в 2-му Посланні (1:21): «Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим».