Коли Ісус висів на хресті, люди приходили дивитися на Нього й закидали насмішками. Він зносив це без жодного прояву протесту чи бажання помститися. Євангелії свідчать, що Ісус, висячи на хресті, сім разів промовляв. Тут ми наведемо деякі з Його слів. Перші Його слова були до Бога, щоб Отець Небесний простив тим, хто піддав Його таким стражданням: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони» (Лк. 23:34). Також Він доручив піклування про Свою матір Марію одному зі Своїх учнів і найвірніших друзів, Івану, який стояв біля неї (див. Ів. 19:26-27).
Коли кінець уже наблизився, Ісус вигукнув: «Прагну!» (Ів. 19:28). Якийсь воїн, обмакнувши губку в глек із оцтом і настромивши її на тростину, підніс її до вуст Ісусових (див. Ів. 19:29), що аж ніяк не могло втамувати страшної спраги, яку Він відчував. Невдовзі після цього Ісус сказав: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» І це прорікши, Він духа віддав» (Лк. 23:46).
За давнішніх часів у деяких народів був звичай полишати труп страченого злодія висіти на жердині або дереві на останній знак сорому й неслави. Однак старозавітний обрядовий закон вимагав не залишати померлого, а обов’язково поховати його того ж дня до заходу сонця, інакше земля буде осквернена (див. Втор. 21:22-23). Щодо Ісуса та двох розбійників, яких розіп’яли разом із Ним, то осквернення було б ще гіршим, бо назавтра надходила «особлива Субота» (Ів. 19:31, NIV) Великоднього тижня. Релігійні начальники вчиняли беззаконно, коли цькували Ісуса аж до смерті, проте зараз вони наполягали на дотриманні ритуальної чистоти, згадавши про цю заборону, і прохали в Пилата дозволу зняти тіла для поховання.
Зазвичай, щоб переконатися, що розіп’яті вже мертві, перед тим, як зняти із хрестів, воїни перебивали їм гомілки, бо шок від цього вмить умертвив би їх, якби вони були ще живі. Пилат на це погодився, і воїни перебили гомілки у двох розбійників. Коли ж вони підійшли до Ісуса, то «побачили, що Він уже вмер» (Ів. 19:33). Однак, щоб остаточно переконатися в цьому, «один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода» (Ів. 19:34).
Річ у тім, що після смерти кров у шлуночках серця досить швидко згортається, а потім розділяється на плазму та еритроцитарну масу. Спис, встромлений у бік померлого біля серця, випустив би з нього ці дві рідини, які необізнаній людині, як-от Іван, могли здатися «кров’ю та водою». З іншого боку, до витікання «крові й води» могла призвести й шокуюча травма, яку переніс Ісус під час бичування та розп’яття, що спричинила таке скупчення рідини в перикардії – мішечку з фіброзної тканини, що огортає серце. Проте, хай би яким було пояснення, одне залишається беззаперечним: людина, яка висіла на середньому хресті, була мертва. Це був просякнутий кров’ю труп.