На відміну від Нового Заповіту, який установлює лише основні принципи, Тора є набагато розгорнутішою законодавчою системою. Украй важливо при цьому розуміти: те, що ми традиційно називаємо Закон Мойсея, насправді являє собою не одну, а сукупність чотирьох різних законодавчих сфер – морального, церемоніального, суспільного і юридичного законів.
2.1 Моральний закон
Призначення морального закону – настанова в праведності. Він являє собою сукупність абсолютних етичних принципів. Ці принципи постійні, оскільки відображають незмінний характер Божий. Усе, що не відповідає Божим принципам моралі, – мерзота перед Господом. До цієї категорії відносяться:
- подружня зрада (Левит 20:10),
- зґвалтування (Повторення Закону 22:25-27),
- статеві стосунки між близькими родичами (Левит 20:14),
- інцест (Левит 20:11-12, 17, 21),
- проституція (Левит 19:29; 21:9),
- гомосексуалізм (Левит 18:22; 20:13),
- убивство (Буття 9:6; Вихід 21:12-14; Левит 24:17; Числа 35:9-34),
- викрадення людей (Вихід 21:15; Повторення Закону 24:7),
- клятвопорушення (Повторення Закону 19:15-21),
- скотоложество (Вихід 22:19; Левит 20:15-16),
- підпал (Вихід 22:6),
- інфантицид (Вихід 21:22-24, Єремія 32:35) тощо.
На жаль, ми дуже часто схильні диференціювати ці поняття. Серед віруючих формується такий собі неписаний рейтинг, в якому одні з цих явищ неприйнятні більшою мірою, ніж інші. Так, часто можна натрапити на поборників моралі, які однозначно засуджують, скажімо, гомосексуалізм, і водночас більш-менш поблажливо ставляться до невиконання обіцянок. Але Писання не залишає нам такого вибору. Мерзота – поняття абсолютне, воно не має порівняльного ступеня. Вона не може бути більшою чи меншою.
2.2 Церемоніальний закон
Якщо моральний закон указує на те, що праведно, то церемоніальний закон повідомляє, як досягати праведності. До цієї категорії відносяться всі настанови богослужебного характеру. Писання каже, що всі згрішили і позбавлені Божої слави (Римлян 3:23). Але Бог у Своїй благодаті встановлює церемоніальні правила, які дозволяють грішній людині наближатися до Його святості.
Настанови церемоніального закону – тимчасове послаблення, яке дане Богом людині. Оскільки покарання за гріх – смерть (Римлян 6:23), в основу церемоніального закону поставлені замісні жертви: замість людини гине жертовна тварина. При цьому сама людина не має права вирішувати, як саме треба служити Богові. Наприклад, про вибір місця та форми богослужіння в Торі сказано так: «На місці, яке вибере Господь, Бог ваш, зо всіх ваших племен, щоб покласти там Ім’я Своє, на місці перебування Його будете шукати, і ти прийдеш туди…. Там ви не зробите так, як ми робимо сьогодні тут, кожен усе, що йому здається справедливим в очах тільки його … Стережися, щоб не приносив ти своїх цілопалень на кожному місці, яке побачиш, бо тільки на тому місці, яке вибере Господь в одному з племен твоїх, там принесеш свої цілопалення, і там зробиш усе, що я наказую тобі» (Повторення Закону 12:5,8,13-14).
Але якщо моральний закон, якій відображає вічний та незмінний характер Божий, і сам є вічним та незмінним, то церемоніальний закон не є ані вічним, ані незмінним. Людина не має над ним влади. Але як Бог власною волею встановив його, так само Сам Бог має волю і змінювати його. До гріхопадіння потреби в церемоніальному законі не існувало. Але і слідування йому проблеми гріха не вирішує: «Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жадної свідомости гріхів. Але в них спомин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!» (Євреїв10:1-4).
Чому ж сьогодні ми більше не приносимо Богові кривавих жертв відповідно до вказівок Тори? Ось уже два тисячоліття не існує ані Храму, ані жертовника. Чи значить це, що шлях до праведності тепер закритий для людини? У жодному разі! Писання вчить: церемоніальний закон був раз і назавжди відмінений жертвою Ісуса Христа. «У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів… Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується» (Євреїв 10:10-12,14).
Із усіх законодавчих сфер церемоніальний закон найбільшою мірою «виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під виховником» (Галатів 3:24-25). На Хресті Христовому була принесена остання Жертва, у цілковитій відповідності до пророцтв Старого Заповіту, після чого церемоніальні вимоги Закону Мойсея втратили своє значення. «Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 Коринтян 5:21).