Іді Амін був мусульманином, і скоєні ним убивства більшості християн в Уганді фінансувалися мусульманськими країнами. Сьогодні гоніння на християнську церкву все більше навалюються з боку фанатичних послідовників ісламу. Це чітко спостерігається в Ірані. Щойно Айятолла Хомені прийшов до влади в лютому 1979 року, як англіканського вікарія зі Шіраца, Афісто Сайє, знайшли з перерізаним горлом. Цей злочин так і залишився нерозкритим.
Кілька місяців по тому мусульманська влада конфіскувала англіканський шпиталь і школу для сліпих дітей в Ісфахані. Пояснювали це тим, що там, буцімто, виявили недостачу.
Якось уночі, у жовтні 1979 року, двоє озброєних увірвалися до спальні англіканського єпископа Хасана Варнави Дехкані-Тафті, де він мирно спав зі своєю дружиною Марґарет, британкою за походженням, і вчинили стрілянину з автомату. Чотири кулі потрапили в подушку поруч з головою єпископа. Дивовижно, але він не постраждав, а дружину ранили в руку. Єпископ з Ісфахана, президент Центрального Синоду, до якого входили всі англіканські віруючі Середнього Сходу, змушений був втекти на Кіпр.
Секретарка єпископа, англійка Джен Уодделл, залишилася в Ірані. 1 травня 1980 року група озброєних людей увірвалася до її квартири в пошуках ще одного англіканського священика. Спочатку вони душили її, а потім двічі прострелили груди. Вона зазнала серйозних ран, але вижила; а ось двадцятичотирьохрічного сина єпископа Бахрама вбили через тиждень пострілом у голову та груди.
Коран вимагає толерантного ставлення до християн як до «людей книги». До того ж, нова ісламська конституція Ірану гарантує свободу сповідання обох релігій. Чому ж тоді мусульмани намагаються позбавитися християн у своїй країні?
Марґарет Дехкані-Тафті, дружина іранського єпископа, так відповідає на це питання: «Більшість віруючих у наших церквах – навернені мусульмани».
Переслідування з боку сім’ї
Утиски бувають різними. Вони можуть визначатися політичною чи релігійною нетерпимістю, а можуть проявлятися з боку родичів і тих, кого ви любите. Я пригадую ситуацію в одній сім’ї. Батько майже кожного дня повертався додому в нетверезому стані. Його поведінка призводила до багатьох неприємностей. Будучи п’яним, він завжди лаявся з дружиною і навіть бив її. І все це, безперечно, негативно впливало на дітей, викликаючи в них ворожість.
Поганий приклад батька призвів до природного результату. Двоє синів пішли його стопами. Отож, вони приходили додому п’яними вже втрьох. Неважко уявити, до яких сумних наслідків це призводило.
Нарешті, старший син покаявся і прийняв Ісуса своїм Спасителем, після чого його життя повністю змінилося. Він уже не вчащав до найближчої корчми, а почав відвідувати церкву. Удома свідкував про своє нове життя в Христі як словом, так і ділом. Над ним глузували, обзивали «слабаком», а батько відмовився давати йому гроші на щоденні витрати.
– Тобі більше не потрібні гроші, бо ти не п’єш, – заявив він йому, віддаючи його частину молодшому синові, котрий ще пиячив.
– Принаймні, він купить собі на ці гроші ще випивки, – додав батько презирливо.
Перед тим як їсти, старший син молився, просячи Божого благословення на їжу, а батько з молодшим братом насміхалися над ним. Якось він попросив їх тихіше поводитися під час молитви, на що батько гримнув:
– Що ти собі думаєш? Чого б це ми мовчали через твою дурну віру? Твій Бог що – глухий? Він що, не дочуває? Нехай уважніше слухає.
Це приклад переслідувань у власній сім’ї. Саме це мав на увазі Христос, коли говорив: «…вороги чоловікові – домашні його!» «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний» (Мт. 10:36-37).
Удома він почувався самотнім, проте залишився вірним Ісусові і знайшов у церкві нову сім’ю – братів та сестер по вірі, які оточили його любов’ю.
Якщо ми йдемо за Ісусом і слухаємося Його, то світ ненавидітиме нас. Ненависті й переслідувань можна уникнути, якщо заховати віру в серці й жити, як цей світ. Але ж така віра – мертва, бо ми не повинні її ховати. «Отак ваше світло нехай світить перед людьми…» (Мт. 5:16), – наказано нам.
Одного юнака прикликали служити до лав армії. Під час його першої відпустки служитель помісної церкви відвідав його вдома. Після короткої бесіди священик запитав солдата, як реагують люди на його свідкування про віру. На що солдат відказав здивовано:
– Ніяк… Вони навіть не помітили, що я християнин.
Нашу віру повинні бачити, наше віросповідання повинні чути. А наш спосіб життя повинен відображати їх практично.
Християнин – термометр чи термостат?
Більшість християн нагадують термометр, їх «температура» підвищується, коли навколо спекотно, й знижується, коли стає холодно. Церковні зібрання часто підвищують їхню «температуру». Вони співають, моляться і здаються духовними, доки не потраплять до компанії невіруючих. Тоді «ртуть» їхнього «термометра» швидко падає до світського рівня. «Християни-термометри» пристосовуються до оточуючого середовища.
Однак християни повинні нагадувати термостат. Він не реагує на зміни обставин, підтримуючи сталу температуру. Так і християнам слід зберігати однакову духовну «температуру». Такі дії спричинять критику чи ненависть з боку багатьох, проте таке ставлення є ознакою справжнього слідування за Христом. «Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас… і знеславлять, як зле, ім’я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться…» (Лк. 6:22-23). У Біблії ніде не говориться про гоніння як ознаку поразки. Навпаки, вони розглядаються як честь.
«Християни-термометри» ніколи не зазнають переслідувань. Вони – християни серед віруючих і нехристияни серед невіруючих. Світ не буде їх ганьбити, вони не отримають нагород від Бога.
Як ми повинні поводитися, коли нас переслідують?
- Не бійтеся. Не слід боятися, бо Бог піклується про нас, і особливо в часи випробувань та утисків. Переслідування – це ознака справжнього учнівства. Християнин ніколи не стане жертвою обставин. Переслідування спрямовані на Ісуса, а не на християн. Савл гнав церкву, але Ісус сказав: «Чому ти Мене переслідуєш?» (Дії 9:4, виділення додано).
- Радійте всупереч переслідуванням. «Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся… а коли – як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те» (1 Петр. 4:13,16).
- Моліться про сміливість у годину переслідувань. Коли гнали Ісусових учнів, вони молилися про сміливість, щоб сповіщати слово Боже (Дії 4:24-30). Це чудова молитва. Жодної нотки розпачу, жодного прохання припинити переслідування. Учні просили сили, яку й отримали, коли переповнилися Святим Духом і почали говорити зі сміливістю.
- Не дивуйтеся, коли настануть переслідування. «Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, – то й вас переслідувати будуть» (Ів. 15:20). «…не дивуйтеся огневі,… немов би чужому випадку для вас» (1 Петр. 4:12).
- Переслідування – це привілей. «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть… ради Мене» (Мт. 5:11). «Радійте того дня й веселіться» (Лк. 6:23). Як би дивно це не здавалося, проте єдино вірною біблійною реакцією на переслідування буде: «Хвала Господеві за переслідування!»
Дехто, страждаючи за віру, запитує обурено: «Що Бог має проти мене? Чому я так страждаю?»
Натомість, їм слід розглядати переслідування як привілей, бо диявол атакує «живих» віруючих.
Джордж, дворецький одної вельможної англійської родини, належав до тих людей, які завжди нарікають на те, що диявол спокушає та переслідує їх. Якось він зізнався господареві:
– Сер, мені постійно ввижаються ці жахливі сни, які приходять від самого сатани.
На що хазяїн розсміявся:
– Ось де мені пощастило, Джордже. Я не вірю ні в Бога, ні в чорта, і в мене не виникає таких проблем.
Розмова відбулася на торф’яній місцевості, що поросла вересом, у віддаленій частині Англії, куди британський лорд виїжджав на полювання на шотландських куріпок.
Джордж зобов’язаний був носити рушниці і наглядати за мисливською собакою.
Він спостерігав, як хазяїн прицілився й застрелив двох птиць, одну за одною. Перша, кружляючи, впала замертво на землю за сто ярдів (90 м) від нього. Друга, поранена, відчайдушно махала крильми, щоб триматися в повітрі, та зрештою, все ще жива, впала на землю.
– Ровере, скоріше принеси куріпку, – наказав хазяїн собаці, який хутко побіг за мертвою птицею. Через хвилину, гордо виляючи хвостом, собака повернувся, тримаючи в зубах здобич.
– Та ні ж бо, дурненький, не мертву! Я хотів, щоб ти покінчив з живою!
Джордж поглянув на господаря і промовив:
– Тепер я розумію, чому дияволові потрібен я, а не ви.
Духовно мертва людина не становить ніякої загрози для сатани. Ми викликаємо в нього головний біль лише тоді, коли живі й активні. Тоді-то він і атакує нас усіма можливими способами.
Не засмучуватися слід, а зрозуміти, що переслідування є ознакою справжнього християнина, справжнього послідовника Христа.