Комуністичні уряди також продемонстрували майстерність у поділі християнських церков. Одна з найсумніших суперечок трапилася в наш час між офіційною церквою Китаю, рухом «Триєдність» та одним з найвідоміших християн країни, Ванґ Мінґ-Дао.
Ванґ Мінґ-Дао вже літній чоловік. Ще до комуністичної революції в 1949 році він, разом з Вочманом Ні, був великим керівником китайської церкви. Навіть з приходом до влади Мао Дзе-Дуна в 1954 році Ванґ Мінґ-Дао продовжував проповідувати перед великими зібраннями людей, а його рукописи поширювали по всьому Китаї.
Утім, це продовжувалося недовго: мужнього віруючого швиденько заарештували й засудили до двадцяти трьох років ув’язнення за віру.
Брат Ванґ почав проповідувати в 1921 році, і його церква «Християнська скінія» в Пекіні завжди була повна людей. Він організував у столиці біблійну школу.
Стосовно ж руху «Триєдність», що контролювався урядом, то його прибічники вважали Ванґ Мінґ-Дао дуже впертим. Він не пішов на компроміс із ними не лише в питанні особистого спасіння, а й у питанні способу життя відданого християнина. Він стверджував, що життя віруючого має відображати чистоту, що виходить із серця Господа.
Рух «Триєдність» почав своє існування на початку 50-х. Його послідовники закликали всі протестантські церкви відмовитися від упливу «імперіалістичного» Заходу і виявити цим вірність «самопропагандистським» вимогам офіційної церкви.
Та оскільки Мінґ-Дао сам заснував свою церкву, він не бачив жодного приводу для того, щоб приєднуватися до цього руху. До того ж, усі віруючі його церкви були китайцями за походженням. Однак таке ставлення Ванґа не влаштовувало владу. Вони прагнули мати повний контроль над усім релігійним життям Китаю і не могли знести виключень, хоч і проголошували на весь голос «свободу совісті».
Скликали великі збори, де критикували діяльність Ванґ Мінґ-Дао, змушуючи його, разом з дружиною, змінити позицію, та дарма. У 1955 році Ванґ з дружиною потрапили до в’язниці, і безстрашний голос найбільшої Пекінської церкви замовк.
У в’язниці Ванґ Мінґ-Дао постійно допитували й проводили так звану «промивку мозку», так що через чотирнадцять місяців він підписав зізнання в тому, що його протистояння «Триєдності» було «контрреволюційним». Після звільнення він був пригнічений через скоєне, і дійшов висновку, що вчинив таке під впливом тривалої психологічної обробки.
Він відмовився від свого «визнання» – і відразу ж був заарештований. Цього разу йому довелося відсидіти у в’язниці двадцять один рік і вісім місяців, доки його не звільнили в січні 1980 року. У Шанхаї він зустрівся з дружиною, яку звільнили за три роки до закінчення його терміну.
Керівники організації «Відкриті двері» зустрілися з Ванґом в Азії у 1980 році, незабаром після його звільнення. Один з них згадує: «Зустрівшись із ним, я не здивувався, коли переді мною постав скромний літній чоловік, можливо, з підірваним здоров’ям, однак з таким же рішучим жаданням служити Богові, про яке я чув протягом усіх цих років. Звичайно, ознаки старіння були на обличчі: він погано чув і бачив, та для чоловіка вісімдесяти років, який витерпів так багато, він був напрочуд бадьорим».
Цього благочестивого брата запитали, чи не хотів би він сказати щось християнам усього світу. У відповідь він процитував слова з Біблії, які підтримували його у в’язниці:
«Я пам’ятаю Ісусові слова до Його Церкви з Об’явлення Івана 2:10: „Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в’язниць, щоб вас випробувати. І будете мати біду десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця життя!“
Так і я пройшов двадцять три роки очищення – і Господь ні разу не допустив, щоб я пережив поразку, – навпаки, увесь цей час я одержував усе більше й більше благословень».
У серця людей нашої групи просто вливалися слова цього великого вчителя, який стільки всього переніс, особливо коли страждав від того, що називав своїм «падінням»:
«Двадцять п’ять років тому я вважав себе дуже стійким та міцним. Протягом тридцяти років я звіщав Євангелію і не падав. Проте я забув, що сатана чекав, коли зможе використати мою слабинку, щоб уразити мене.
Сатана скористався боязливістю, щоб атакувати мене. „Ти не боїшся?“ – запитав він. І я постав сам на сам із жахом, про який ніколи навіть і не здогадувався. Ніколи в житті я не стояв перед лицем такої неймовірної небезпеки – і врешті-решт, мов Петро, виявився слабким.
Моя слабкість та падіння – усе нагадувало Петрову ситуацію, бо він бачив, як страждає Господь під ударами батога й через глузування, – і боявся, що його очікує така ж доля.
Але що ж відбулося пізніше? Після Свого воскресення з мертвих Господь у першу чергу з’явився Петрові, що занепав був духом. Так само вчинив Він і зі мною. Він не просто дорікав мені – Він також потішав мене».
Потім він додав:
«Тепер я боюся лише одного. Чого саме? Я боюся Бога. Якщо я не грішу і залишаюсь вірним Йому, то мені нічого боятися.
Ванґ Мінґ-Дао, чиє ім’я означає «свідчення істини», дуже критично ставиться до факту заяв багатьох християн, ніби вони повністю розуміють його прагнення міцно триматися за Бога.
Стародавня китайська приказка говорить: «Є багато початків, проте мало закінчень». Багато тих, хто починає справу, однак мало хто доводить її до кінця.
Він продовжував: «Бог веде попереду й захищає позаду. Я – посередині. Чого мені боятися?»
Хтось із присутніх прокоментував: «Я просидів біля Ванґ Мінґ-Дао цілий вечір у кріслі, але здавалося, що я сидів біля його ніг, коли він говорив проповідь, що пронизувала серця».
«Свідоцтво віри» – таким він насправді був. Його вогонь любові до Бога залишився незмінним, і навіть двадцять три роки страждань та переслідувань не змогли згасити його.
Усі негаразди Ванґ Мінґ-Дао виникали через протистояння вороже налаштованого до нього уряду, втім, протистояння може спалахнути і серед друзів. У Лаосі брат Сібан, про якого говорилося вище, терпів жорстокі утиски з боку деяких місіонерів. Я певен, що його духовні переконання були неприйнятними для тих місіонерів, які постійно нападали на нього та його служіння саркастичними зауваженнями.
Якось я запитав цього дорогого мені чоловіка:
– Сібане, коли Лаос побачить пробудження?
Він поглянув на мене сумно.
– Брате Яне, це можливо лише в тому випадку, коли місіонери примиряться один з одним.
І він був правий.