Відгукуючись на Велике Доручення, нам не слід забувати про обітницю, яка є його складовою: „Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас“. Істинний свідок відчуває Божу силу. Біблія дуже чітко говорить про те, що сили для християнського життя приходять від Господа: „А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас“ (2 Кор. 4:7).
Ця сила зовсім не обов’язково передує великим чудесам та зціленням. Дехто вважає, що якщо вони не бачать чудес та зцілення, то немає й сили. Втім усе зовсім не так. Книга Дій – ще один доказ того, що саме Святий Дух наділяє людей сміливістю. Проте нам необхідно бути надзвичайно обережними й уникати крайнощів. Наприклад, не варто вірити, що якась досконала формула (якесь особливе знамення) дозволить нам звершити те, на що раніше ми були неспроможні. Для нас життєво важливо розуміти, яким саме шляхом Святий Дух веде нас у місіонерському служінні.
У Книзі Дій 1:8 ми знаходимо обітницю про те, що Божі свідки сповнюватимуться Святим Духом. На превеликий жаль, крайнощі та упереджене розуміння Святого Духа й освячення збили з пантелику та принесли розчарування чималій кількості людей. Ми схильні забувати, що, як сильно ми не були б сповнені Святим Духом, „людський фактор“ усе ж нікуди не зникає. Ми – звичайнісінькі люди, які стикаються з труднощами, припускаються помилок, яким притаманні слабкості. Я все більше переконуюсь у тім, що Бог сповнює і використовує найрізноманітніших людей, чимало з яких, якщо судити з людського погляду, не подають жодних надій.
Будучи молодим християнином, я був схильний до екстремізму та „гіпердуховності“. І якби не навчився брати до уваги „людський фактор“, присутній у мені та інших людях, то дуже швидко зійшов би з дистанції. Якщо, стоячи перед лицем Великого Доручення, ви розчаровані своєю тілесною природою, якщо вас паралізує складність кинутого вам виклику, то зверніть увагу на підхід Павла до проблеми своєї слабкості, описаний у 2 Посланні до коринтян, 12:8-10:
„Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний“.
Павло, якого Бог використовував таким чудовим чином і чия біографія удостоєна того, щоб бути записаною в Книзі Дій, так само, як і ми, відчував слабкість. Утім саме він під керівництвом Святого Духа підбадьорює нас.
Продовжуй іти вперед, незважаючи на розчарування
Відгукуючись на поклик Великого Доручення, натхненні обіцянкою отримати силу і сповнюватися Святим Духом, ми повинні розвивати в собі два способи мислення і дії. По-перше, твердий намір знову підводитися та йти вперед, якщо нас спіткала невдача або розчарування. Нам необхідно визнати і прийняти той факт, що в місіонерському служіння ми будемо припускатися помилок, падати і грішити. Це не означає, що нам не варто хвилюватися про це, однак не слід дозволяти переживанням та почуттю провини загнати нас у глухий кут і паралізувати. Натомість слід залишити їх позаду і, навчившись на власних помилках, іти вперед, досягаючи нових висот у стосунках із Богом.
Одного разу мені до рук потрапила книга І. Люцера „Невдача: запасний вхід до успіху“. Я не читав її, але чого варта одна лише назва! Незважаючи на всі свої намагання, „чайники“ іноді зазнають невдач і порушують свої обіцянки. Та ось як ставиться до такого роду гріха (звісно ж, невдача не завжди є гріхом) Біблія: „Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного“ (1 Ів. 2:1).
Кожному з нас необхідно навчитися після падіння вставати разом із Христом. Саме про це й ідеться у Посланні до євреїв:
„Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!“ (Євр. 12:7-11).
Якщо ми живемо з Богом, то Він навчає і карає нас, використовуючи наші падіння. Це – надзвичайно серйозно, втім, не смертельно. Учіться, піднімаючись, сміятися над собою.
Чи буває, що ви провалили план А? Якщо так трапилося, то подякуйте Богові за Його суверенність і за вірш: „І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре“ (Рим. 8:28). Плани Б і В можуть виявитись нічим не гіршими за план А. Може, вам здається, що ви припустилися безлічі помилок і рухаєтеся зовсім не в той бік. Можливо, у розпачі ви перейшли до плану Г або навіть Д. Скажу лише: слава Богу за довгий алфавіт! Уперед! Незважаючи на невдачі, розчарування і труднощі, зберігайте позитивне ставлення до життя, ставлення, пробуджене благодаттю, та йдіть уперед, відгукуючись на поклик Ісуса бути свідками Йому по всьому світові.