Усі до справи!
На теренах всесвітніх місій існує безліч протиріч. У першому розділі я перерахував деякі з них і закликав до „пробудження в благодаті“ у своєму ставленні до різноманітних аспектів місіонерської праці. Один із них настільки важливий для майбутнього місіонерства, що я вирішив присвятити йому цілий розділ: питання потреби в традиційних місіонерах із країн Заходу, Австралії та Нової Зеландії.
Деякі організації та окремі особи заперечують необхідність в іноземних місіонерах. Зазвичай головний аргумент – економічний. Західні фонди вважають значно більш ефективним фінансування місцевих працівників, оскільки ті у власній країні можуть жити „дешевше“. Вони стверджують, що це вигідніше, ніж навчання і підготовка громадян західних країн, які висувають більш високі вимоги до рівня життя, наводячи на доказ цього дані про величезні суми затрачених на них коштів. Відомо, що деяким американським сім’ям для життя на місіонерському полі потрібні значні суми.
Певна доля істини в цьому, звісно ж, є. Виходячи з досвіду, я наголошую: постійна потреба в місіонерах із західних країн існує, незважаючи на той факт, що певні завдання місцеві працівники можуть виконувати при значно менших затратах і навіть більш плідно.
Як і в багатьох інших аспектах місіонерського служіння, про які нині в церкві триває так багато дебатів, я схиляюсь до того, що в цьому питанні необхідно навчитися зберігати рівновагу, оскільки вибір, який стоїть перед нами не „або-або“, а поєднання обох можливостей. Зрештою, питання „посилати чи ні“ не є первинним. Найголовніше, про що варто дбати, – це про наше ходіння з Богом як окремих особистостей, церков та місіонерських організацій, і виконання Божих вказівок щодо збудови Його царства.
Перед християнською церквою стоїть надзвичайно важливе завдання – нести Євангелію у світ. Християни, які звикли до „зручного“ життя на Заході часто не мають уявлення про складність умов життя в інших країнах, а тому не розуміють їх найсерйозніших проблем. Візьмімо, наприклад, проблему демографічного вибуху. У місті Мехіко нині проживає понад 25 млн. людей, в Індії – більше мільярда, а в Китаї – понад 1,3 мільярда. Зростання чисельності населення в мусульманських країнах настільки неймовірне, що скоро кожним шостим мешканцем планети буде мусульманин. А тепер зіставте з цим той факт, що у світі лише 200 тис. християнських місіонерів. Бентежить не лише статистика, але й те, що серед багатьох народів світу взагалі не проводиться місіонерська робота або кількість місіонерів катастрофічно низька. Багато з цих місіонерів належать до так званого „Вікна 10/40“.[1] Існування такої серйозної потреби саме собою не є доказом незамінності західних місіонерів. Зрештою, чим більша потреба, тим важливіше знайти найбільш ефективний спосіб її забезпечення. І все ж Велике Доручення Ісуса нести Євангелію до краю землі було дано всім християнам.
[1] Вікно 10/40 – територія, що лежить між 10 та 40 північної широти й охоплює країни Північної Африки, Близького Сходу та Азії.