Багато людей абсолютно байдужі до духовних речей. Їх більше турбує стан власних кішок і собак, ніж стан власної душі. Добре, якщо людина замислюється про свої стосунки з Богом – це добрий знак, спасіння поруч. Але ми за своєю природою не схильні серйозно ставитися до духовних хвилювань і відмахуємося від них, як від настирних мух, розігнавши яких, можна знову влаштуватися зручніше, щоб знову зануритися в сон. Проте така поведінка відгукнеться великою небезпекою, адже поруч ходить смерть. Якщо Господь обрав нас до вічного життя, Він не дозволить забутися в духовному сні. Якщо ви відчули занепокоєння, то неодмінно благатимете Його довести справу до кінця і спасти вас.
Страшно прокинутися в пеклі і побачити непереборну прірву, яка відділяє вас від Небес. Не менш тяжкими будуть згадки про усі звернені до вас попередження. Я зауважив, що люди, які одного разу чинили опір Благій Звістці, як би утверджуються у своїй упертості. Кожен наступний заклик занурює їх у все глибший сон і, отже, робить менш чутливими до наступного до них заклику. Тому нам треба стурбуватися цим і вибрати правильний шлях.
Деякі хворі, прийнявши ліки, що знімають симптоми хвороби, отримують ніби зцілення, але після певного часу помирають. Страшно отримати полегшення від духовних хвилювань через утвердження в хибних надіях. У даному випадку ліки стають гіршими за хворобу. Краще за розкаяння совість, яка може привести до пробудження, ніж спокій, що веде до погибелі.
Проте в жодному разі не можна зупинятися на докорах сумління або дозволити їм безупинно спричиняти вам біль. Якщо пожежний дзвін розбудить мене серед ночі, і я зрозумію, що мій будинок горить, то не стану міркувати, чи остаточно я прокинувся, і чи можна мені ще трішки поніжитися в ліжку. Я постараюся якнайшвидше опинитися зовні. Пробудившись, залишатися в ліжку безглуздо. Який сенс, що ви прокинулися і нічого не робите? Пам’ятайте, те, що ви прокинулися – це ще не спасіння. Знати про гріхи і залишатися жити в них, означає загинути. Щоб уникнути банкрутства, мало знати про борги, їх треба сплатити.
Хтось може розглядати отримані рани рік підряд, але від роздивляння вони не загояться, тут потрібні ліки. Диявол занадто хитрий, він спокушає усвідомленням гріха, але тільки з тим, щоб потім переконати грішника в тому, що через свої гріхи він не зможе примиритися з Христом, адже для примирення потрібен ваш відчай. Але факт, що ви прокинулися не сприяє тому, щоб ви допомогли Христу в ділі свого спасіння своїм відчаєм, мета пробудження – направити нас до Нього. Абсурдно вважати, що усвідомлення гріха усуває його. Це начебто я подумав, що вода не змиє бруду з мого лиця, якщо тільки я ретельно не розгляну його в дзеркалі і не злічу усі плями на лобі. Почуття необхідності набути спасіння по благодаті є добрим знаком, але його необхідно направити в правильне русло, а не перетворювати на ідол.
Складається враження, що багато хто просто закоханий у свої сумніви, хвилювання і страхи. Таких неможливо розлучити з ними, здається, що вони пов’язані з ними нерозривно. Кажуть, якщо спалахне стайня, то вивести коней з їх загород неможливо, охоплені жахом, вони не можуть зрушити з місця. Страх паралізує їх.
Читачу, чи дозволиш ти страху перед судом погубити себе?
Людина, яка провела в сирій темниці багато років, відмовлялася виходити назовні. Двері перед нею відкрилися, але бранець слізно благав дозволити йому залишитися тут. Невже він так полюбив це місце? Невже він увійшов у союз з ґратами і тюремною їжею? Безумовно, він трішки з’їхав з глузду. Невже вам вистачає пробудження як кінцевої мети? Невже ви не хочете якнайскоріше набути прощення? Якщо ні, то ви точно трохи схиблені. Якщо мир доступний, негайно набудьте його, до чого терпіти в «ямі пристрастей» і «в’язкому болоті» (Пс. 39:3)? От, подивіться, світить світло, небесне світло, до чого блукати в пітьмі і помирати у відчаї? Ви далі не знаєте, яке близьке спасіння! А якби знали, то негайно протягнули б до нього руку і вхопилися за нього. Цим не можна нехтувати.
Не думайте, що почуттям відчаю можна заробити прощення. Невже пілігрим, потрапивши на своєму шляху до Вузьких воріт у Драговину смутку і почавши тонути, відчув, що спасенний? Упевнений, що ні. Запевніться в цьому і ви. Почуття відчаю не рятує, рятує віра, віра в те, що Ісус Христос на хресті узяв на Себе твої гріхи.
Згадую приятеля, що відвідав нас, він їхав до нас залізницею в переповненому вагоні через весь Лондон. Зустрівшись з нами, він раптом побілів.
– Що сталося? – запитали ми.
– Я загубив гаманець, а в ньому усі мої гроші.
Він пам’ятав номінал не лише усіх банкнот, але і монет, що містилися в ньому. Ми намагалися утішити його тим, що він пам’ятає усю загублену готівку, але це не допомогло. Ми намагалися наполягти на тому, що він має бути вдячним, що пам’ятає вміст свого гаманця, адже багато власників загублених гаманців не пам’ятають, що в них лежало. Проте це жодним чином не утішило його.
– Знання втраченого не заповнить мені втрати. Скажіть мені, де я можу знайти гаманець, і це заспокоїть мене.
Точно так усвідомлення того, що ти грішник, і що твоя душа втрачена і підлягає суду Божому, не допоможе тобі. Спасіння не від знання, хоча воно потрібне, а від віри в рятівну жертву Ісуса Христа. Людина, яка зациклилася на своєму гріху і відмовляється подивитися на Христа, подібна до хлопчика, що упустив монету і вона потрапила в лондонський дощовий колектор. Він бачив, як у нього прослизнула монета. І ось вже декілька годин він сидить біля колектора і утішає себе тим, що в нього є монета, але вона там… внизу. Бідний хлопчику! Сиди ти тут хоч роки, монета до тебе вже не повернеться. Нехай ця історія послужить нам уроком.