Багато кому здається, що вірити складно. Насправді уся складність у простоті. Неєману здавалося немислимим, що для зцілення від прокази йому треба було лише омитися у водах Йордана. Якби йому дійсно запропонували заради зцілення зробити складну справу, він погодився б. Людям здається, що віра з’являється в результаті таємного містичного переживання. Але думки Божі – не наші думки, як і шляхи Його – не наші шляхи. Заради можливості набути спасіння найслабкішим і найпростішим людям, Він зробив його простим. У вірі немає нічого, що могло б ввести когось в оману, але оскільки люди чекають складності, простота, явлена їм, бентежить їх. Проблема в тому, що ми не віримо, що Бог, кажучи щось, має на увазі те, що Він говорить. Ми чекаємо каверзи з Його боку, тому і поводимося відповідним чином.
Одного разу один з учителів недільної школи, намагаючись пояснити, що є віра, зробив неймовірну річ, на яку я б ніколи не пішов, це дуже дорого. Так от, цей учитель ніяк не міг втлумачити дітям, що є віра. Тоді він узяв годинник і сказав одному з хлопчиків:
– Джоне, я дарую тобі годинник, візьми його.
Але хлопчик, чекаючи каверзи, заховав руки за спину і відмовився його узяти.
Тоді учитель звернувся до іншого:
– Генрі, може, ти візьмеш його?
Хлопчик ввічливо відмовився:
– Ні, що ви сер.
Учитель запропонував годинник ще декільком хлопцям, але і вони, чекаючи каверзи, відмовилися.
Нарешті, черга дійшла до найменшого хлопчика. Він у своєму житті ще не стикався ні з інтригою, ні з підступністю. Тому він просто узяв годинник:
– Дякую, сере, – і поклав його в кишеню.
Інші хлопці шоковано дивилися за тим, що відбувається.
– І він може залишити його собі? – підозріло запитав один з тих, хто відмовився від нього.
– Так, – сказав учитель, – я запропонував, а він узяв. Я не відніму його назад. Ви відмовилися, а він ні.
– Але ми гадали, що ви маєте на увазі щось інше. Якби ми знали…
Хлопці стали обурюватися. Ніхто не узяв подарунок, але усі думали. У кожного в голові була своя версія того, що станеться далі, а той, хто не думав, але повірив, узяв. Він повірив словам учителя буквально. Повірте і ви тому, що каже Христос. Він не розігрує жодної партії, Він пропонує чесно. Якби тільки ми перестали ставити питання, а просто повірили б! Але ми продовжуємо думати і сумніватися. Коли Господь ставить Свого Сина перед грішником, той негайно має прийняти Його. Якщо ви приймете Його, Він буде у вас, і ніхто не зможе викрасти Його. Чому б прямо зараз не простягнути руку і не вхопитися за Нього? Якщо той, хто шукає, прийме Біблію як непорушну істину, то побачить, що Ісус Христос дарував усім, хто в Нього вірить, і усі питання і сумніви зникнуть, як зникає уранішня роса при сході сонця.
Дві сестри відвідали мене в моєму офісі. Вони чули Євангеліє, яке проповідувалося мною, і були вражені почутим. Але в нас вони були проїздом, і їх чекав подальший шлях. Я був зворушений словами їх вдячності і хотів зробити для них щось реально корисне. Я запитав:
– Ви дійсно повірили в Ісуса Христа? Ви спасенні?
Одна з сестер відповіла:
– Я щосили намагалася повірити.
Мені часто доводилося чути подібне, і я ніколи не полишав справу.
– Так не піде, – сказав я, – ви пробували сказати своєму батьку, що ви намагалися повірити йому?
Мої співрозмовниці сказали, що це образило б його.
Тоді я спробував пояснити Євангеліє так просто, як це тільки було можливо, я благав їх повірити в Христа і наполягав, що віра в Нього дорожче за віру в будь-якого із земних батьків.
Перша сестра сказала:
– Але я не можу уявити собі, що я спасенна.
– Бог сказав, що всякий, хто вірить у Сина, спасенний, – зауважив я, – адже не думаєте ж ви, що Він брехун? Якщо ні, то чому не вірите Його словам?
Поки я ще говорив, друга жінка вибухнула сльозами:
– Я знаю, я спасенна! Благословенний Спаситель, Він вказав мені шлях і спас мене! Я це чітко розумію.
Ми подякували Богу за спасенну душу, яку Він привів з пітьми до світла.
Але перша із сестер так і не зрозуміла суті Благої звістки. Сподіваюся, що скоро і вона зрозуміє її. Дивно, чи не так, дві жінки одного кола чули одне і те ж слово, одна повірила, а друга ні.
Зміни, що сталися в результаті розуміння Євангелія, часто відбиваються на обличчі людини, воно починає сяяти небесним світлом. Просвічена чудовим небесним світлом людина вигукує:
– Це так просто! Чому я раніше усього цього не бачила. Тепер я розумію усе, що написано в Біблії. Прояснення прийшло в одну мить, і я побачила те, чого раніше ніколи не бачила.
Істина завжди ясна і зрозуміла, але якщо людина шукає чудес і знамень, то вона їй не відкриється. Трапляється, що літні люди часто шукають свої окуляри по усьому будинку, а вони в них на лобі. Люди можуть помічати усе, що оточує їх, але те, що лежить прямо перед ними, вони не бачать. Ісус Христос прямо перед нами, подивіться на Нього і живіть, але замість цього ми зводимо всілякі уявні перешкоди.
Випадок з двома сестрами нагадав мені про інше. Моя глибоко шанована знайома зайшла до мене після недільного богослужіння, щоб обмінятися рукостисканнями. Бо, як сказала вона, її п’ятдесятиріччя співпало з моїм.
– У цьому я, як і ви, пасторе, але в кращому – повна протилежність.
– Так ви, мабуть, дуже хороша жінка, бо багато в чому я хотів би бути повною протилежність собі.
– Ні, ви не зрозуміли. У мене не все гаразд.
– Як? Ви не вірите в Ісуса Христа? – закричав я.
Збентежена моїми емоціями вона, запинаючись, вимовила:
– Я… я постараюся…
Я узяв її руку у свою і сказав:
– Не намагайся казати мені, що ти постараєшся повірити в мого Господа, я забороняю тобі так говорити! Чи не хочеш ти сказати, що і мені постараєшся вірити? Не думаю, що ти таким чином захочеш образити мене. Ти вважаєш, що я чесна людина, тому довіряєш мені, але чому ти точно так не можеш довіритися Христу?
Тоді вона в сльозах протягнута до мене руки:
– Моліться за мене, будь ласка.
На що я відповів:
– Не думаю, що я можу це зробити. Що я можу просити в Господа для людини, яка Йому не вірить? Не бачу, про що я міг би помолитися. Якщо повіриш у Нього, спасешся, якщо ні, то я не можу просити про інший шлях спасіння.
– Гаразд, я постараюся.
– Нікого не цікавлять старання. Господь не говорить про старання, Він говорить про віру. «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій» (Діян. 16:3 1).
Я постарався пояснити їй значення віршів: «Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3:36): і «Хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ін. 3:18). Я переконував її повірити в Господа, який одного разу був розіп’ятий, а потім сів поряд з Отцем, і у Святого Духа, Який може допомогти повірити.
Потім вона цілком серйозно сказала:
– Я покладалася на почуття, у цьому була моя помилка. Тепер я просто довірила свою душу Ісусу Христу, і ось, я спасенна!
Вона і справді набула миру. Немає іншого шляху до Господа, окрім віри. Бог зробив так, щоб ми могли без особливих зусиль задовольняти свої потреби. Наприклад, потреба в їжі. Навіть дитя не принесе шматок повз рот. Хочемо пити? Нетямуща дитина знає, як це робити, її цьому особливо учити не треба. У нашому дитячому притулку є питний фонтанчик, у спекотні дні ми його включаємо. Діти найприроднішим чином збираються навколо нього. Ми ніколи нікого не учили, як їм користуватися, але усі новенькі в притулку знають, як з нього можна напитися.
Що стосується віри, то вона на духовному рівні є тим же самим, що їжа і пиття на земному. Ротом віри ми отримуємо благословення.
Якщо ви хочете повірити, але не можете, подумайте про те, як ви, не будучи сильними, їсте і п’єте, і, завдяки воді і їжі, набуваєте сили. Приймаючи Ісуса Христа без зусиль, але вірою, ми отримуємо силу для інших зусиль. Віра – це настільки просто, що намагаючись пояснити її простоту, я лише усе ускладнюю.
Одного разу Томас Скотт видав книгу «Подорож Пілігрима» Джона Буньяна зі своїми коментарями до неї. Через певний час він запитав одну з парафіянок своєї церкви, чи зрозуміла їй ця книга.
– О, так, – відповіла жінка, – я зрозуміла усе, що сказав Джон Буньян, і сподіваюся, якщо божественна благодать просвітить мене, зрозумію і ваші коментарі.
Я дуже боюся, що читач зрозуміє, що таке віра, але потім буде збитий з пантелику моїми міркуваннями про неї. Але я дуже хочу усе чітко пояснити і благаю Господа про допомогу в цій справі.
Розповідають, як один чоловік, подорожуючи в горах, прийшов до місця, де стежина заходила в приватні володіння. Необхідно було отримати дозвіл на прохід. Поруч стояла дівчина, він запропонував їй гроші, щоб та дозволила пройти приватними володіннями.
– Що ви! Я не можу узяти з вас гроші, – сказала вона, – ви просто повинні сказати: «Будь ласка, можна мені пройти?». Й ідіть.
Дозвіл потрібен, але його потрібно виклопотати. Ось так і життя вічне, його можна набути, лише попросивши про нього з вірою в Того, Хто брехати не може. Повірте Христу і з вірою набудете спасіння і життя вічного. Не філософствуйте, не напружуйте мозок, просто повірте Христу, як ви б повірили своєму Отцю. Довіртеся Йому, як ви довіряєте банку, в який вносите гроші, або лікареві, ввіряючи йому своє здоров’я. І віра не буде складною, і не має такою бути, бо вона проста. Віра – це повна довіра особі, заслугам, справам і владі Сина Божого. Комусь може здатися, що подібна віра є лише тренуванням уяви, але насправді це найпростіше з усього можливого. Багато кому з нас, те, у що, здавалося, важко було повірити, стало саме собою зрозумілою істиною, в якій дуже важко засумніватися.
Якби хтось з наших прабатьків повстав з мертвих, то йому довелося б навчитися в багато що повірити. Наприклад, йому знадобився вогонь, і він запитує:
– Де кресало і кремінь, я хочу запалити лампу.
А ми запропонували б йому маленьку коробочку з паличками і сказали:
– Чиркни цим по цьому.
Скільки віри знадобилося б йому, щоб повірити, що це зробить вогонь.
– Дідусю, сядь у це крісло і дивися в цей ящик, ми зараз зробимо твій портрет.
Швидше за все, він сказав би:
– Що за нісенітницю ви тут верзете.
А якби ми сказали йому, що можна їхати із швидкістю 50 миль на годину без коней, то він, не сівши до потягу, не повірив би цьому.
А якби ми запропонували йому поговорити із сином, який знаходиться в Нью-Йорку, що б він про нас подумав. Хіба йому не знадобилася б віра, щоб прийняти усе це? Але ми в це віримо, і від нас не потрібно жодних зусиль, щоб вірити, усе це природно.
Віра потрібна тим, хто не знайомий з духовними речами. Вам здається це дивним, а для нас, хто має нове життя і спілкування з духовними реаліями, це природно. У нас є Отець, з Яким ми розмовляємо, і він чує нас. У нас є Спаситель, Який співпереживає нам і допомагає боротися з гріхом. Усе це природно для тих, хто розуміє духовні реалії. Хай і вам це відкриється.