Дії 1:15-26 – Знову Дванадцять

«Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив: Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив, бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв. І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось… І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови. Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший.

Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами, зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення. І поставили двох: Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий, та Маттія. А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав, щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце. І дали жеребки їм, і впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.»

Чим більше я старію, тим складніше мені управлятися з новою технікою. Не те, щоб я зовсім вже її не любив: на робочому столі стоїть комп’ютер, до нього приєднаний мобільник з адресами, щоденниковими позначками та іншим. Позаду айпод із сотнями годин музики. Ще на іншому столі мікрофон, що зв’язує мене з радіостанціями, і кишеньковий диктофон. Довелося все це освоїти. Але от настає момент, коли з коробки витягається нова іграшка, і я дивлюся на неї в жаху. Знову освоювати цілу нову мову, дізнаватися, на які кнопки натискати, що до чого приєднувати. І вже звичайно, письмові інструкції могли б складати трохи краще. Я на незнайомій території, і треба, щоб хтось тримав мене за руку.

Думаю, так спочатку почували себе і апостоли. Як себе поводити? Здавалося б, потрібно бігти і всім розповідати про Ісуса, але вони цього не зробили. (Можливо, при всій своїй радості про воскресіння і наступне вознесіння вони усвідомлювали те, що кати Ісуса вживуть заходи і проти них. А може, просто ретельно дотримували вказівку Ісуса про те, що треба чекати осяяння силою зверху.) Як узнати волю Божу?

Спершу була дуже специфічна проблема на кшталт тієї, з якою я зіткнувся днями (присланий для нового устаткування шнур не відповідав розетці). Вони – передова частина Ісусового задуму відновити народ Божий, і їх має бути рівно дванадцять. Проте залишилося лише одинадцять. Відповідно, втрачалася символіка: як вони можуть зображувати Божий план про Ізраїль (а значить, і усе людство), якщо, так би мовити, одного патріарха бракує? Чи нехтувати цією обставиною або, якщо ні, то як її виправити?

Наскільки можна зрозуміти Луку, у даному випадку християни, як і зазвичай, звернулися до слова Божого і молитви. Під «словом Божим» я маю на увазі не лише букву Писання. Для них єврейська Біблія (яку ми звемо Старим Заповітом) була не просто звітом про те, що Бог говорив для їх предків. Це жива розповідь про початок божественного задуму, повна прихованих натяків і вказівок на час завершення цього задуму. Пророки і царі вслухувалися в голос Духа і записували слово Його, подібне до зерна: кинуте в благодатний ґрунт і довго зрошуване водою, воно пускало сходи, зростало в дерево і приносило плід.

І ще Ісусові учні невпинно перебували в молитві. У цій молитві вони також роздумували над біблійними псалмами, що передрікали час, коли народ Божий і істинний цар Божий зіткнуться із зрадником: зрадить людина, яку вважали близьким другом і колегою. У Писанні учні знайшли не опис конкретно своєї нинішньої ситуації (таке рідко буває), а ключики, за допомогою яких можна знайти вихід з нової і безпрецедентної дилеми. Псалми ясно дають зрозуміти: обрати нову людину на місце того, хто пішов, не лише можна, але і треба. Іншими словами, якщо один зрадив, то це не означає хибність божественного задуму. Парадоксальним чином Юдина трагедія була заздалегідь врахована в цьому задумі.

Так діє Бог. Для Луки, як і для його сучасника Йосипа Флавія, було дуже важливо, що Божий промисел веде людей і через важкі, темні обставини. От Юдина зрада: адже це був друг апостолів! Що там друг, ще кілька тижнів тому він був повністю одним з них. Вони близько знали його, а він – їх. Трагічна історія його передчасної смерті описана в Діях трохи інакше, ніж в Євангелії від Матвія (Мт. 27:3-10), але в цьому немає нічого страшного: у ранній церкві ніхто не прагнув, щоб всі деталі сходилися один в один, і нам теж це без потреби. Чи наклав Юда на себе руки (як думає Матвій) або несподівано важко захворів (як можна подумати з відомостей Луки), його вже не було серед апостолів. І апостоли дивилися на ці події у світлі Писання і у світлі Писання ж шукали вихід. Саме це підкреслює Лука. І вони обрали Маттія. Точніше сказати, Маттія обрав Бог. Вони використали відомий метод: тягнули жереб (перед тим максимально звузивши коло кандидатів!). Деякі тлумачі убачали тут ледь не свавілля: ніби, чи не краще було дочекатися П’ятидесятниці, зішесття Духа, а там вже вирішити? Лука явно не розділяє подібного скепсису і навпаки хоче показати, що із самого початку апостоли робили усе у світлі Писання і з молитвою. Ну і звичайно, був символічний момент, пов’язаний з «відновленням царства Ізраїлю»: необхідну повноту до Дванадцяти слід було заповнити скоріше.

Лука не хоче сказати, що вибрати відповідну людину на посаду (як у даному випадку) або виконання якогось завдання (у ряді наступних випадків) легко і просто. Далі в Діях ми побачимо щонайменше один важкий випадок, коли серйозна розбіжність відносно кандидатури викликала конфлікт. Для Луки важливе інше: Бог «знає серця» (в. 24), а тому саме в Нього потрібно запитувати, кого призначити, хто відповідає необхідній ролі. У даному випадку підійде далеко не всякий: на Юдине місце має заступити людина, яка була з апостолами весь час, ще з хрищення Іванового, і хто разом з Одинадцятьма може засвідчити воскресіння Ісуса.

Критерії, відмічені у в. 21-22, дуже цікаві. З них видно, що із самого початку християни вважали себе продовженням (пор. Дії 1:1) Ісусової звістки про Царство, що почалася з хрищення в Івана. І з них видно, що це коріння буле важливе для того, як християни розуміли себе. До числа кандидатів не увійшов Яків, брат Господній, що згодом став одним з керівників Єрусалимської церкви, бо до явлення йому воскреслого Господа він, мабуть, віруючим не був (пор. Ів. 7:5; 1Кор. 15:7). І ми бачимо, що головним апостольським завданням було свідчити про воскресіння самого Ісуса. Як стане ясно далі, якщо прибрати з Дій цей момент, нічого не залишиться. Воскресіння визначає церкву з тих днів донині. Церква – або рух, який сповіщає нове творіння Боже, або нікому непотрібна релігійна секта.

Мені завжди було трохи шкода «Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий», і він завжди збуджував мою цікавість. Ні з чого не видно, що в ньому була якась внутрішня вада або що він був негідний бути серед Дванадцяти. Врешті-решт, він увійшов до числа двох основних кандидатур! Апостоли явно йому довіряли. Ми не знаємо, що з ним трапилося потім (як і не знаємо наступну долю Маттія). Християни із самого початку знали, що до високого покликання потрібно ставитися без гордості, а до низького – без сорому. Та і сама відмінність між вищим і нижчим покликанням багато в чому уявна. Чому Всевишній обирає певних людей, це таємниця, в яку нам не проникнути.

Попередній запис

Дії 1:9-14 – Вознесіння!

Наступний запис

Дії 2:1-4 – Приходить сила