«Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.»
Іноді ім’я людини так тісно приліплюється до певного предмета чи продукту, що ми забуваємо первинне його походження. Найочевидніший приклад – Гувер (Hoover). В Англії ми часто називаємо пилососи «гуверами» (the Hoover), нехтуючи тим очевидним фактом, що безліч пилососів випускаються компаніями, що не мають жодного відношення до містера Гувера. Це все одно начебто Генрі Форд виявився таким успішним виробником машин, що ми б іменували «фордами» усі автомобілі підряд: і «мерседеси», і «вольво».
Щось подібне сталося із словом «П’ятидесятниця». У наші дні воно часто-густо асоціюється в людей з «п’ятидесятництвом». У свою чергу останнє асоціюється з досить маргінальним і екстатичним християнським життям: багато шуму, розмахування руками і, звичайно, фраз незрозумілими мовами. Ми забуваємо, що від першої П’ятидесятниці ведуть походження всі християни, а не тільки ті, які називають себе «п’ятидесятниками».
У євреїв I століття П’ятидесятниця – п’ятдесятий день після Пасхи. То було землеробське свято. Селяни пропонували Богові перші плоди урожаю пшениці (частково знак вдячності, частково як молитва, щоб інший урожай був благополучно зібраний). У той же час для юдеїв П’ятидесятниця, як і Пасха, не була тільки землеробським святом. Обидва свята пов’язувалися ще і з виходом євреїв з Єгипту, коли Бог виконав Свої обіцяння Аврааму і позбавив Свій народ. Пасха – це час, коли приносилися в жертву агнці і коли ізраїльтяни були врятовані від ангела-згубника, що винищив первістків єгипетських. У ту саму ніч ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Попереду в них були прохід через Червоне море і шлях пустелею Синайською… Потім, через 50 днів після Пасхи, вони прийшли до гори Синай, де Мойсей отримав Закон. Іншими словами, П’ятидесятниця, п’ятдесятий день, пов’язаний не лише з «першими плодами» урожаю. Цього дня Бог дарував Своєму врятованому народу шлях життя, яким вони мали керуватися.
Усе це важливо для розуміння розповіді Дій про першу християнську П’ятидесятницю. Лука виходить з того, що про перші плоди люди знають, а тому уловлять підтекст: сповнення Духом, свідоцтво про Ісуса і Його воскресіння, перші навернені – це початок майбутнього есхатологічного урожаю. Є і інші паралелі з одкровенням Синайським. Коли діти Ізраїлеві прийшли до Синаю, Мойсей зійшов на гору, а потім спустився із Законом. Тут Ісус зійшов на небеса (вознесіння) і – натякає Лука – сходить нині, але не з письмовим Законом, накресленим на кам’яних скрижалях, а із статутом, який пишеться в серцях людських.
Слово «П’ятидесятниця» має цілком певні алюзії. Але звичайно, такий досвід Духа, як перша християнська П’ятидесятниця, не може бути зведений до богословських формул і старозавітних цитат, подібно до того як ураган – щось більше ніж діаграми на схемі метеоролога. З ураганом важливо, щоб хтось за ним близько стежив і повідомляв, що відбувається. А тут важливо самому відкритися цьому вітру, розкрити для нього життя, серце, уяву: нехай він створить з безживного слабака людину, чиє серце горить вогнем любові Божої. Невипадково Лука використовує образи вогню і вітру. Багато християн у багатьох традиціях схожим чином описують, що відбувається, коли Дух починає творити в житті людей і громад нове.
У світлі сказаного про вознесіння суттєве, що вітер зійшов «із неба» (в. 2). Через Дух на землю сходить творча сила Творця. І сенс не в тому, щоб дати людям «духовність», яка зробить їх байдужими до всього земного. Сенс у тому, щоб преобразити землю силою небесною. Преображення починається з тіл, розумів, сердець і життя учнів Ісуса, причому учнів як общини: Лука спеціально відмічає, що вони були зібрані в одному місці; Дух сходить сполучати, а не розділяти. Іншими словами, зішесття Духа на П’ятидесятницю як би доповнює вознесіння Ісуса. Воскреслий Ісус на небесах є присутність у Божих обителях нової «земної» реальності. Дух же на землі – це енергія самих небес. Тим самим дар Духа є прямий наслідок Ісусового вознесіння. Оскільки Ісус – Володар усього, то до Його енергії і сили творити нове можна доторкнутися через Дух усім, хто закликає Його, йде за Ним і довіряє Йому.
Вогонь і вітер – сили дикі і неприборкні. Коли вітер з шумом пробіг будинком і на кожній людині осів вогонь, напевно, апостолам було одночасно і радісно, і страшно. Далі в Діях неодноразово описуватиметься інший спосіб дії Духа, спосіб частий у наступній історії церкви: тихий, ненав’язливий, що поволі змінює життя і життєві ситуації. Люди часто думають, що це і є норма, що вогонь і сила – виключення (подібно до того, як у деяких «п’ятидесятницьких» колах вважають, ніби без шуму, вогню і глосолалії не можна обійтися). Проте не варто поспішати з висновками. Лука явно описує щось нове, початок нового руху, подібно до того як флот кораблів виходить у море, гнаний сильним вітром. Він хоче пояснити, як невелика група переляканих, збентежених і переважно неосвічених людей так швидко перетворилася в силу, на яку довелося зважати всьому світу.
Зокрема, Лука зупиняється на говорінні мовами. За останнє століття воно місцями стало помітним явищем у церковному житті, хоча доти практично не зустрічалося. Між тим, судячи з висловлювань Павла в 1Кор. 12:2-3, цей феномен був відомий і в інших релігіях. Деякі тлумачі намагаються знизити значення глосолалії: ніби, у перших християн вона була, і це добре, але і чудово, що потім не зникла, і взагалі потрібно тримати емоції під контролем (як свої власні, так і за необхідності чужі). Між тим глосолалія і інші схожі явища часто виражають глибинні, сокровенні емоції, які тут виходять на поверхню в хвалі, гіркоті, скорботі чи своєрідній молитві. Бачачи, яку важливість мало говоріння «мовами» у Новому Заповіті, важко погодитися з тими, хто вважає, що їм немає місця в сучасній церкві.
Врешті-решт, хіба не природно, що людина, створена і оновлена за образом Божим, буде і поводитися, навіть розмовляти по-новому? Ми покликані бути народом слова Божого, а слово Боже не утримати в раціоналістичних схемах і взагалі вузьких рамках.
Деякі відчувають провину, що не пережили такого захвату, як апостоли на П’ятидесятницю. Чи відчувають легку заздрість до тих, кому, мабуть, цей досвід знайомий. Відносно цього слід сказати дві речі. По-перше, як ми вже бачили в першому розділі, Бог діє індивідуально, з кожним по-своєму. Кожному – свій досвід і, можливо, у деяких він примітний лише тому, що на них чекають важкі випробування, і Бог заздалегідь дає їм переконатися у Своїй могутності. В інших же людей все спокійніше, і їм немає потреби в особливих переживаннях, щоб вирішити проблеми, хоча їх служіння, можливо, анітрохи не менш важливе і глибоке. Одним словом, не потрібно нікому заздрити, а потрібно радіти чужим дарам як своїм власним.
По-друге, із слів самого Ісуса (Лк. 11:13) ясно, що Бог бажає дати Святого Духа людям, і від нас потрібне лише одне: попросити. А як виявить Себе Дух прийшовши, заздалегідь сказати неможливо. Готуйтеся до вітру і вогню: Бог напевно захоче провітрити і зігріти запилені і холодні закутки вашої душі. Але можна не сумніватися: усі, хто прагне Духа, його отримають, і якої б форми і напрямку після цього не набуло життя (неминуче в послуху і вірі!), кінець кінцем цим життям людина прославить Бога.