Моє тіло знає про це набагато більше за мене
Подумай про те, як ти розжовуєш лимон. Відчув, скільки слини утворилося в роті?
Думка дала наказ тілу.
Чому я ніколи не використовую цю владу?
* * *
Хворе тіло намагається повернутися до звичайного життєвого ритму. Сповільнені життєві цикли вже давно втрачено.
Можливо, я захворіла саме тому, що втратила їх?
Чому б вам не дозволити моєму тілу самому віднайти свій ритм?
* * *
Хвороба надала мені певні права. Дозвольте скористатися ними для того, щоб видужати.
* * *
Я не видужаю, якщо не зменшу напруження.
Дозволь мені плакати, коли я цього прагну.
Дозволь мені сміятися, коли для цього немає підстав.
Дозволь мені діяти, виходячи за певні межі.
Дозволь мені розв’язати вузол всередині мене і бути тим, ким я хочу бути. Я прагну волі!
Не вимагай від мене того, що я дати тобі не можу.
* * *
В одному домі для престарілих одна жінка святкувала з рідними та близькими сторічний ювілей.
Її вісімдесятирічна донька того дня розповідала мені: “Коли моїй мамі було сімдесят, вона втратила сина і важко захворіла. Ми думали, що вона помре. Але в той період, коли її маса тіла не перевищувала тридцяти шести кілограмів, вона подивилася на мене дивним наполегливим поглядом і сказала: “Моє життя не належить мені. Я зобов’язана поважати його”. І вона видужала”.
На цьому лікарняному ліжку варто про це пам’ятати.
* * *
Немає в цьому світі людини, яка б (свідомо чи ні) не прагнула до внутрішньої рівноваги.
Прагнення гармонії.
Я відчуваю, що саме цього потребує моє тіло: вирішення конфліктів, миру із самою собою, прощення.
Якщо я працюю всередині себе над цим, то відчуваю, як мої рани зарубцьовуються. Моє тіло може видужати…
* * *
Цей біль не обмежується шматуванням мого тіла. Він вбиває мою душу. Він вривається в неї, руйнуючи та висмоктуючи з неї останні сили.
Якщо тіло впливає на душу, то і душа впливає на тіло. Тож якщо я дбатиму про душу, то це вплине і на моє тіло.
Дбати про душу. Ці слова – неначе банальне потішання. Що означає “дбати про душу”? Як можна “подбати про душу”?
Дуже просто: регулярно проводити іспит совісти.
Звичайно, що зцілення не настане в одну мить. Але це буде перший сміливий крок на новому шляху очищення. І це відобразиться на моєму тілі.
* * *
Той, хто доглядає моє тіло, робить те, що я повинна робити з власного душею.
Роздягнути. Оглянути рани. Обробити їх та накласти шви.
А що я робила дотепер?
Ховала. Я проігнорувала рани. Я їх заховала та забула про них.
Як я можу видужати, якщо не лікую їх, а залишаю загнивати?
Як може видужати моє тіло, якщо воно “заміноване” зсередини?
* * *
Проблем стає дедалі більше. Щоразу я кажу собі: зроблю завтра. І відкладаю, щоб потім забути.
Але проблеми, відкладені на потім, нагромаджуються одна на одній, доки не сформують велику копицю, яка рано чи пізно покотиться за мною і накриє з головою, поховавши мене всередині себе. Тоді я стану недосяжною. Тоді я стану невиліковною.
Цікаво, а якби я розпочала цієї ж миті вирішувати проблеми, почавши з верхівки копиці?
* * *
Чому ця хвороба?
Чому я?
Згодна, я ніколи не дякувала. Але якщо я розпочну саме зараз?..
* * *
Хтось сказав мені, що ми самі породжуємо наші хвороби. Жах! Це означає, що я маю звинувачувати себе у власних стражданнях?
На щастя, хтось інший сказав, що для видужання достатньо перевернути чинники з ніг на голову. Те, що спричинило мою хворобу, може і подолати її.
Які чинники?
Треба визначити їх, проаналізувати та прийняти. Якщо колись я їх приховувала, то тепер пора витягнути їх на поверхню.
Оздоровлення приховане саме тут.
* * *
Якщо я спробую впорядкувати конфліктні ситуації, якщо відмовлюся від життя напоказ і буду сама собою, якщо єдиним критерієм буде правда, якщо прощатиму… Як за таких умов тіло не піде на поправку? Як воно зможе все проігнорувати?
Як воно може не видужати?
* * *
Я не маю доказів того, що кажу. Але в ту мить, коли побачу порядок там, де інші бачать лише збіг обставин, саме тоді моє тіло видужає.
* * *
Правда в тому, що мені буде погано, якщо я тобі не пробачу. Правда також у тому, що я не віднайду спокій, якщо не пробачу собі.
(Геть звідсіля! Облиште мене… Я хвора! Це все для здорових. Що в мене спільного з прощенням?).
Без прощення моя душа хворіє. Без прощення я не зможу видужати.
* * *
Одужання – це віра в правду.
* * *
Крапля за краплею ліки наповнюють моє тіло.
Щогодини мені дають якісь ліки.
Моє тіло обстежують приладами, про які я нічого не знаю.
Вони досліджують мою кров, щоб зрозуміти щось таке, про що мені не говорять.
А якби нарешті мені дозволили взяти на себе відповідальність за мою хворобу?
“Що в цій трубці?”.
“Що це за ліки і для чого вони?”.
“Що ви шукаєте цими приладами?”.
“Я можу дізнатися результати аналізів крови?”.
Знати – це не тільки моє право. Це мій обов’язок.
Тим, що протестуватимуть, я відповім: “Коли ворога знаєш в обличчя, його легше побороти”.