Ездри 1:1-11

Цей розділ містить опис двох подій: проголошення Кіра й відгуку на нього частини народу, а також згадування про кількість речей Господнього дому, які забрав був Навуходоносор з Єрусалиму, і «дав їх до дому бога свого» (Езд. 1:7).

Кір тепер повертав їх тим із бранців, які збиралися повернутися в Єрусалим. Перший вірш піднімає завісу й відкриває джерело сили, що діяла в той час і протягом усіх наступних подій, викладених у цій книзі, для виконання цілей Ієгови. Тут написано: «А першого року Кіра, царя перського, щоб сповнилось слово Господнє, проречене устами Єреміїними, збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголосив по всьому царству своєму, а також на письмі» (Езд. 1:1).

Зупинимося на мить і відзначимо, як Господь, якими б не були зовнішні ознаки, тримає серця людей у Своїй руці й направляє їх туди, куди Йому завгодно; як Він використовує людей будь-якого стану як інструменти для виконання намірів Своєї волі. Саме згадування про Кіра відводить нас ще на крок назад. Пророк Ісая, говорячи про ім’я Ієгови, викликує: «Хто зо сходу того пробудив, що його супроводить в ході перемога? Він народи дає перед ним» (Іс. 41:2).

І знову Господь «до Кіра говорить: «Мій пастирю», і всяке Моє пожадання він виконає та Єрусалимові скаже: «Збудований будеш!» А храмові: “Будеш закладений!”» (Іс. 44:28).

Це пророцтво було проголошене задовго до руйнування Єрусалима Навуходоносором і, щонайменше, за сто років до того, як Єремія був покликаний на свою пророчу працю. Таким чином, це показує, що очі й серце Бога постійно спрямовані на Його народ і на його інтереси і що суспільні події у світі, підйом і падіння монархій, поява могутніх завойовників – не що інше, як інструменти влади Бога, за допомогою яких Він діє через уряди світу для виконання Своїх власних цілей відносно Свого народу. Якими ж спокійними можуть залишатися діти Божі серед політичної смути й боротьби! Таким чином, за двісті років до того, як ця подія описується Ездрою, Бог вустами Ісаї вказав на Свою вибрану посудину для відновлення власного народу й для зведення Свого будинку в Єрусалимі.

Пройшло ще одне століття, і Єремія пророкував в останні дні існування царства, то попереджуючи, то благаючи свій народ: попереджуючи його про неминучість судів, що наближаються, і благаючи його покаятися й упокоритися перед Богом, Чий гнів він розбудив своїм нечестям і божевіллям. Саме в період своєї праці пророк сказав: «І стане цей край руїною, спустошенням, а ці народи будуть служити вавилонському цареві сімдесят літ! І станеться, як сповниться сімдесят літ, покараю Я вавилонського царя та цей люд, – говорить Господь, – за їхню провину, та халдейський край, й оберну його на вічне спустошення» (Єр. 25:11-12).

І ще: «Бо так промовляє Господь: “По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця”» (Єр. 29:10). Отже, по-перше, на Кіра було вказано задовго до того, як він народився в цей світ, і після закінчення ще одного періоду часу Єремія, проголошуючи полон юдеїв, що наближається, повідомляє точну тривалість їхнього полону.

Але є ще один інструмент, який насправді не згадується в цьому розділі, котрий Богові було завгодно зв’язати з Собою у виконанні Своїх цілей благодаті й благословення відносно Свого народу.

Звернувшись до книги Даниїла, ми прочитаємо: «За першого року його [тобто Дарія] царювання я, Даниїл, бачив у книгах число тих років, про які було Господнє слово до пророка Єремії, – що сповниться для руїн Єрусалиму сімдесят років. І звернув я своє обличчя до Господа Бога, – прохати з молитвою та з благаннями, у пості, у веретищі та в попелі» (Дан. 9:2-3). Бог сказав слово й приготував інструменти для відновлення Свого народу; і що ж ми знаходимо при цьому? Те, що один із бранців, яких Навуходоносор повів у Вавилон, – пророк Даниїл – виявив не через якесь особливе одкровення, але завдяки терплячому дослідженню писань Єремії, що Бог визначив для «спустошення Єрусалима» період у сімдесят років.

Потім, ґрунтуючись на цьому безпомилковому слові, Даниїл віддався молитві й посту, упокорюючись перед Богом, сповідуючи гріхи свого народу й молячи Бога про виконання Його власного слова. Він сказав: «Господи, у міру всієї Твоєї справедливості нехай відвернеться гнів Твій та Твоя ревність від Твого міста Єрусалиму, Твоєї святої гори, бо через наші гріхи та через провини наших батьків Єрусалим та народ Твій відданий на ганьбу для всіх наших околиць. І нині прислухайся, Боже наш, до молитви Твого раба та до його благань, і нехай засвітиться Твоє лице над Твоєю спустошеною святинею, ради Господа!» (Дан. 9:16-17). Таким чином, Даниїл, ототожнюючи себе самого зі станом свого народу й з’єднуючись із намірами Божими, одержав несказанний привілей стати заступником за Ізраїль і за виконання обітниць Бога. Його молитва була почута (Дан. 9:21-27); і ми, тим самим, довідуємося, що Бог по Своїй благодаті дозволяє Своїм людям входити в Його думки й з’єднуватися з Ним у здійсненні Його намірів для Його власної слави.

Отже, тепер усе було готове; підготовча робота була завершена. Відповідно до пророкування Ісаї, «чоловік правди від сходу» був покликаний до верховної влади над народами; і саме через нього повинно прийти призначене спасіння. Тому описується наступна дія: «…збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголосив по всьому царству своєму, а також на письмі, говорячи: “Так говорить Кір, цар перський: усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наказав мені збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його народу, – нехай буде Бог його з ним, і нехай він іде до Єрусалиму, що в Юдеї, і нехай будує дім Господа, Бога Ізраїлевого. Це той Бог, що в Єрусалимі. А кожному позосталому по всіх тих містах, хто мешкає там, нехай допоможуть йому люди його місця сріблом, і золотом, і маєтком, і худобою, з добровільною жертвою для дому Божого, що в Єрусалимі”» (Езд. 1:1-4).

Тут проголошуються три речі, а саме:

  1. доручення, яке сам Кір одержав стосовно дому Господнього;
  2. його царський дозвіл усім юдеям повертатися в Єрусалим з метою будівництва храму; і, нарешті,
  3. його запрошення тим юдеям, які залишаться в його володіннях, підтримувати тих, хто відправиться, добровільними пожертвуваннями для досягнення наявної перед ними мети.

Інша частина цього розділу зайнята описом результату, який здійснило це проголошення. Ми говоримо «результат проголошення», але читач обов’язково помітить, що саме Той, Хто збудив дух Кіра, «збудив» і дух тих, хто запропонував себе для майбутньої святої праці. Потрібно звернути увагу на кілька особливостей. Насамперед важливо відзначити, що голови батьківських родів, які викликалися на цю працю, були представниками двох колін – Юди й Веніямина. Були також левити, але вони не вважалися коліном, бо Левій не мав «частки та спадку з братами. Господь – Він спадщина його…» (Повт. Зак. 10:8-9). Дійсно, з цього й іншого текстів Писання ясно, що хоча, можливо, і були особистості з інших племен, але відновлення торкнулося лише цих двох колін.

Тому тільки Юді й Веніяминові Христос, народжений у цей світ, був згодом запропонований для прийняття. І, як наслідок Його відкинення ними, саме вони, і тільки вони, зі всіх дванадцяти колін пройдуть через Велику скорботу, «якої не було з первопочину світу аж досі і не буде» (Мт. 24:41), яка настане після приходу антихриста й установлення його влади в Єрусалимі. З цієї ж причини десять племен будуть зібрані й відновлені тільки після приходу Господа для спасіння залишку в землі (див. Зах. 14:1-21; Єз. 20:33-44; 34:1-31; Єр. 31:6-14).

Після цього Бог почав діяти в серцях сусідів тих, хто присвятив себе справі відновлення дому Господнього, бо вони з радістю давали, говорячи словами із проголошення, зі свого майна, допомагаючи їм посудинами зі срібла й золота й інших речей. Нарешті, сам Кір виявив цікавість до цієї праці, що є доказом того, що його серце також було вражене Божественною силою: він повернув посудини храму, які Навуходоносор виніс із Єрусалима й поставив у будинку свого бога (див. Дан. 5:1-4); і він здав їх рахунком Шешбаццару, князеві Юдиному (Езд. 1:7-10).

Таким чином, у цьому розділі є всі ознаки справжньої справи Божої. Гармонія сердечних намірів і мети має місце у всіх задіяних тут людей, чи то Кір, без дозволу якого бранці не могли б вернутися, або голови батьківських родів Юди й Веніямина, які були потрібні для ведення будівельних робіт, або ж ті, хто залишався й, беручи участь у праці своїх братів своїми добровільними пожертвуваннями, сприяв покриттю всіх необхідних витрат. Не було попередніх зборів з метою все організувати й прийти до згоди, але єдність серця й мети була зроблена тільки дією Господа на серця всіх рівною мірою. Це відрізняє Божественну працю від людської роботи, і це є вірним доказом реальної дії Духа Божого. Тому кожний необхідний інструмент з’являється в правильний момент, бо справу робить Бог, і вона повинна бути виконана.

В останніх трьох віршах перераховані священні посудини, які Шешбаццар одержав від Кіра й переніс із Вавилона в Єрусалим.

Попередній запис

Вступ

Наступний запис

Ездри 2:1-70