У попередньому розділі ми бачили, як активність сатани відвернула народ від роботи. Перші два вірші даного розділу оповідають про те, як Бог, з метою зруйнувати наміри ворога, через Своїх пророків заступився за Свій народ.
Читач, мабуть, пам’ятає особливе становище цих бранців, що вернулися. Хоча вони й були по милості Божій приведені назад у власну землю, та все ж не могли мати серед себе видимої присутності Ієгови, як у дні царства, оскільки Він віддав панування над землею в руки язичників. Вогонь більше не сходив із небес, щоб поглинути їхні жертви, і священики не мали священних уріму та тумміму (Езд. 2:63). Тому зараз Бог був просто об’єктом їхньої віри, і праведники повинні були залишатися твердими, ніби бачачи Невидимого.
Саме з цієї причини Бог, щоб привести в замішання супротивника, втрутився не через певну дію сили, але через слово пророцтва, щоб досягти сумління Свого народу, розбудити в них довіру до Себе й тим самим зміцнити їх на боротьбу, з якою пов’язана їхня праця, а також переконати їх у тому, що, поки вони будуть довірятися Йому, навіть найбільші зусилля їхніх ворогів будуть марними. І тут ми довідуємося про справжню функцію пророка. Хтось сказав: «Пророцтво припускає, що народ Божий перебуває в поганому стані, навіть якщо він, як і раніше, визнається, і пророцтво спрямоване до нього. Нема потреби ні направляти потужне свідчення до народу, що успішно ходить шляхами Господа, ні підтримувати віру випробуваного залишку надіями, заснованими на незмінній вірності Господа, коли всі насолоджуються в досконалому світі плодами Його справжньої благості, як наслідок, з’єднаними з вірністю народу. Підтвердження цього простого й легко зрозумілого принципу можна знайти в кожного з пророків».
Крім того, слід зазначити, що пророк повставав як канал для спілкування з народом, коли чинний глава (або глави) народу зазнавав невдачі. Так, коли священство при Ілії не виконувало своїх функцій, Самуїл став Богом вибраною посудиною для передачі Своїх послань Своєму народу, і його служіння тривало протягом царювання Саула або принаймні доти, доки Давид не був помазаний у царі. Це пояснює той факт, що найбільші з пророків з’являлися в найсумніші періоди історії Ізраїлю, як, наприклад, Ілля та Єлисей. Так і правитель Зоровавель і первосвященик Ісус були чинними главами народу полону; але, знесилені виснажливими нападками своїх ворогів, вони також здалися разом з народом і припинили будівництво дому Господнього. Тому Бог тепер послав пророків – Огія й Захарію, і вони пророкували «на юдеїв, що в Юдеї та Єрусалимі, в ім’я Бога Ізраїля, що над ними» (Езд. 5:1).
По суті, Огій (як можна побачити з порівняння дат їхніх відповідних пророцтв) одержав своє перше послання від Ієгови за два місяці до того, як почав служіння Захарія, і варто звернути увагу на те, що його першим дорученням було донести слово до Зоровавеля й Ісуса, що вказує на їхню поразку (див. Ог. 1:1). Надто важливо, щоб послання пророків читалися в поєднанні з книгою Ездри, бо саме в них розкривається справжній стан народу. Очевидно, що не тільки страх перед ворогом змусив їх припинити роботу, але також їхні власні серця заспокоїлися й стали шукати зручності й комфорту. Вони знайшли час на те, щоб побудувати свої власні будинки, у той же час говорячи: «Не прийшов тепер час дому Господнього, щоб бути збудованим» (Ог. 1:1-5). На жаль! Як часто буває, що народ Божий, забуваючи про те, що їхнє життя – на небесах і що вони тут мандрівники, докладають своїх зусиль, щоб будувати будинки для себе в обставинах смерті й осуду. Так і діти полону, байдужі до запустіння дому Ієгови, що лежав у руїнах, відвернулися, щоб будувати «доми, покриті кафлями» для себе. Але якщо вони й були такими, Бог не був байдужий до стану Свого дому і «розвіяв» увесь урожай полів, – «за храм Мій, що збурений він, а ви кожен женете до дому свого» (Ог. 1:6-9).
Огій був покликаний привернути увагу до цього стану речей; і його слова були наділені такою енергійністю й силою, що трішки більше ніж за три тижні глави народу й самі люди були пробуджені від своєї егоїстичної апатії й підкорилися голосу Господа, Бога свого, і словам посланого Богом пророка Огія: «…і боявся народ лиця Господнього» (порівн. текст Ог. 1:12 з віршами Езд. 5:12-15). Виходить, очевидно, вірш Езд. 5:1 – це загальне твердження про працю пророків, а в наступному вірші ми читаємо, по суті, про вплив, здійснений першим посланням Огія; або це також може бути загальним результатом пророчої праці серед народу. «Тоді встали Зоровавель, син Шеалтіїлів, та Ісус, син Йоцадаків, і зачали будувати Божий дім, що в Єрусалимі, а з ними Божі пророки, що допомагали їм» (Езд. 5:2). Цей останній вираз відноситься до безперервної роботи пророків у ході будівництва дому, яким Ієгова спонукував Свій народ завзято продовжувати свою працю, розгортаючи перед ними славу майбутнього у зв’язку з приходом Месії й установленням Його Царства. Народ будував, а пророки пророкували; ті та інші однаковою мірою займали призначені їм місця, а також виконували свої завдання в спілкуванні з розумом Бога. Якщо пророки говорили, будучи «проваджені Духом Святим» (2Пет. 1:21), то дух будівельників піднімав Ієгова (Ог. 1:14); і, таким чином, і ті, і інші однаково трудилися в силі Духа, і всі займали місця, визначені для них суверенною дією Божої благодаті.
Читачеві знову варто нагадати, що народ не став очікувати від язичницької влади поновлення свого доручення будувати. Безсумнівно, вони підкорялися владі, яка була встановлена Богом, і був отриманий указ, що забороняв їм будувати. Але Бог Сам проговорив до них, і тому якщо вони повинні були віддавати кесареві кесареве, то вони також повинні були й віддавати Богові Боже. Коли Бог удостоює когось Своїм Словом, Його вимоги є верховні, такі, що перевершують усі міркування, які б наслідки вони не спричинили. Цей принцип був визнаний будівельниками більш пізніх часів – Петром та Іваном, які, коли їм заборонили говорити або вчити в ім’я Ісуса, відповіли: «Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» (Дії 4:19-20). Воістину, віра з’єднується із Самим Богом, з Його цілями та Його силою й, таким чином, може в мирі віддавати Йому всі інші питання. Тому ці діти полону корилися голосу свого Бога й продовжили свою працю, знаючи, що Він тримає серця всіх людей у Своїх руках, і що Він може – як Він зробив у цій ситуації – використовувати навіть опір їхніх ворогів для того, щоб сприяти роботі в Його домі. Розповідь про те, як Бог виявив, що Він стоїть вище всіх гордих задумів супротивника, міститься в іншій частині цього й наступного розділу.