«І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу. Бо один золотар, Дмитро на ім’я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав, згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо. І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені. І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ. Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика! І місто наповнилось заколотом. І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян. Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили. Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище. І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися. А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували. І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом. А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика! А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба? Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого. А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили. Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають. А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні. Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище. І, промовивши це, розпустив він громаду.»
До цієї сцени ми повинні звикнути: занадто вже часто ми бачимо її на телеекранах. Величезне зборище на вулиці чи на площі. Обличчя розчервонілися від збудження і гніву. Вони готові постояти за своїх кумирів! Вони співають, скандують, все голосніше і голосніше, ритмічніше і ритмічніше: грають сила крові, національне почуття, місцевий патріотизм. І це надає сил тим, хто вийшов за них битися, і наводить страх на ворогів.
Я маю на увазі футбольний матч.
Часто можна почути, що у Великобританії спорт, особливо футбол, перетворився на релігію (або навіть став ще могутніше). Цікаво, що ця фраза вимовляється у світі, де «релігію» всіляко відтіснили і захистили себе від неї. Та і насправді: коли ми бачимо по телевізору інші натовпи з піснями, що не мають жодного відношення до Манчестер Юнайтед або Арсеналу, а до перемоги однієї-єдиної релігії, з розгромом невірних, ми здригаємося.
Якщо ми хочемо зрозуміти цей епізод з Дій, нам варто уявити саме такі натовпи: загрозливі вигуки, скандування, здійняті до неба кулаки, готовність на усе, включаючи вбивство. Одного разу в групі туристів і паломників я потрапив в Ефес. Ми планували, що прямо там, в античному театрі, я розповім про Павла. Я з нетерпінням чекав того моменту, коли дивитимуся на аудиторію, що розмістилася на рядах театру, що втікають вгору. Проте поява нашої досить великої групи в театрі виглядала як вливання жменьки води в Міссісіпі. Театр в Ефесі величезний, місць приблизно на 25 000. І от я стояв, наполовину закривши очі, і уявляв, що переді мною не півсотні англійських туристів у панамах і з фотоапаратами, а багато тисяч розгніваних, розлючених осіб. Вони кричать все голосніше і голосніше, і над театром з його прекрасною акустикою дві години гримить: «Велика Артеміда ефеська! Велика Артеміда ефеська!»
Артеміда дійсно була велика. Впродовж тривалого часу вона була наймогутнішим божеством цих місць. Мабуть, у далекому минулому місцеві жителі підібрали метеорит, що впав у цих краях. Вони визнали його даром з неба і в якомусь сенсі навіть образом самої богині (мабуть, без фотографічної схожості!). Саме про це говорить граматевс («писар міський») у в. 35. Храм Артеміди був масивним, а її культ (священнодіяли в ньому тільки жінки) був релігійним центром усієї області. Всюди були образи Артеміди. Археологи знайшли декілька десятків з них: характерний образ богині-матері з численними грудьми. До речі, статуетки продають і в наші дні, тільки вже не для релігійного поклоніння, а просто як сувенір.
Як і у Филипах і інших містах, звістка про Ісуса Месію укупі з традиційним юдейським викриттям ідолопоклонства ударила по бізнесу. Уявимо собі, що хтось відкриє крамничку у фінансовому центрі Лондона, Франкфурту, Нью-Йорка або Токіо і, використовуючи свою здатність зціляти, почне проповідувати, що грошові ринки і біржі суть поклоніння богові Маммоні, що вони нищать життя мільйонів людей в інших частинах світу, що вся ця система прогнила до основи, а тому її слід відкинути цілком і повністю. Якщо така ідея захопить розуми (пор. спалені чаклунські книги у в. 19), проповідникові не минути лиха. Тому недивно, що Дмитро і його приятелі стривожилися.
Це поєднання економічного, релігійного і культурного впливу благовістя – одна з проблем, які християни повинні поставити і в наші дні. Багато кому з нас, жителів Заходу, зручно і затишно жити, розвівши ці речі по різних, ніяк не пов’язаних один з одним відсіках. Читаючи про випадок в Ефесі, ми щулимося і дякуємо небесам, що часи змінилися. Проте я згадував вже Вільяма Вілберфорса, і нам варто дуже замислитися: занадто вже глибоко проникло тління в наше суспільство, занадто роз’їдає воно його внутрішність під благовидною личиною – чи не повинен хтось, озброївшись мужністю і Біблією, ризикуючи кар’єрою, сказати те, що треба сказати?
Зауважимо ще мотив критики усіх храмів, будь то Парфенону в Атенах, святилища Артеміди в Ефесі або навіть самого єрусалимського Храму (Дії 7). Чи немає тут натяку? Можливо, Лука хоче сказати, що якщо Павло (імпліцитно) висловлювався проти великих язичницьких храмів, це було лише продовженням ранньохристиянського негативного ставлення до великого Храму в Єрусалимі?
Робити це, звичайно, непросто. У Павла явно виникло спонукання негайно відправитися в театр і виступити перед величезним натовпом. Це навіть краще, ніж в Ареопагу! От якби вони всі узяли і навернулися до Господа Ісуса, як було б чудово! Але не лише друзі Павла, і деякі дружньо налаштовані місцеві чиновники (в. 31), знали, що такий крок став би великою помилкою: зокрема, тому, що, як згадує Лука, більшість ентузіастів у театрі гадки не мали, навіщо зібралися, а просто випускали пару і цікаво проводили день.
Якщо Луку і відвідувало бажання зображувати Павла людиною, яку з розпростертими обіймами зустрічали в будь-якому місті як вісника миру і стабільності, гаранта спокійного життя, він давно відмовився від цієї спроби. Проте він підкреслює, що коли хвилювання, подібні до цього, спалахували, місцеві магістрати не винили в них Павла, а якщо когось і винили, то інших і попереджали більше заколотів не повторювати (в. 36-40). Безумовно, Ефес, одне з найважливіших міст Римської імперії, знаходився під пильним наглядом вищих римських чиновників, і на порушення громадського порядку вони не подивилися б поблажливо. Більше того, Ефес щойно став одним з головних центрів імператорського культу (шанування богині Роми і самого імператора), що швидко поширювався. Іншими словами, до Артеміди приєдналося нове божество, яке ще претендує на релігійну і політичну владу.
Ситуація схожа на филипську і коринтську. Граматевс виносить вердикт: якщо Дмитро і його колеги мають щось проти Павла, нехай подають офіційний позов. Лука не повідомляє, що цей позов дійсно був поданий. Взагалі язичники часто звинувачували юдеїв у блюзнірстві проти місцевих богів і богинь, у грабежі храмів, але ніхто не каже, що Павло винен у чомусь подібному. Доки не доведене зворотне, він невинний. З цим епізодом Лука закінчує оповідання про великий етап місіонерської і пастирської діяльності Павла і переходить до наступного етапу в його житті, де Павло піддаватиметься то одному судовому переслідуванню, то другому, але весь час отримуватимете той же самий вердикт. Розглянутий нами уривок містить важливі уроки для церкви. Чи можна сказати, що ми так переконливо і принципово свідчимо про ім’я Ісуса, що наша проповідь б’є по чужих корисливих інтересах, будучи при цьому самими морально чистими і бездоганними? Необхідно уникати як в’яло-безхребетної проповіді, що ніяк не впливає на реальне життя, так і нахабно-нахрапистих наступів на опонентів особистих і громадських.