Текст для проповіді: “Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні. Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу. А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився, промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя! З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили. Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю. Вставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку. І сказав їм: Чому спите? Встаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу” (Луки 22:39-46).
Мені згадалася ніч перед Великоднем 2013 року. Тоді я був дияконом у громаді Святої Катерини і разом з охочими, переважно молоддю, ми зібралися на Віґілію. Вона розпочалася о 20:00 і тривала, з невеликою перервою, до ранку. Програма складалася з вечірньої і ранкової Літургії, омивання ніг, особистої молитви і біблійної групи. І звісно ж, була пізня вечеря. Одразу після неї так захотілося спати. Це непереборне бажання – лягти просто на церковній лавці і прокинутися вже на вранішню молитву. Одразу після вечері була індивідуальна молитва. Дехто з друзів заснув прямо під час неї. Я ж пив міцну каву, ходив обливатися холодною водою. Не заснути вдалося тільки тому, що був адміністратором заходу і потрібно було керувати процесом.
У тексті для проповіді ми бачимо, що учні провели насичений подіями тиждень разом з Христом. Вони були з Ним, коли натовп вітав Ісуса в Пальмову неділю, як нового Царя. Вони були з Ним, коли Він вигнав торговців з Храму, коли зцілив у Храмі сліпих та калік. Буквально вчора увечері вони були в домі Симона, коли прийшла жінка, яка помазала Ісуса дорогими пахощами і витерла своїм волоссям. Вони були з Ним в орендованій для святкування Пасхи кімнаті, де згадували про великі діла Божі, зокрема, як Ним були визволені з єгипетського рабства. Вони бенкетували, коли Ісус знову почав говорити про Свою смерть. Сказав, що розламаний хліб – це Його Тіло, а чаша вина – Чаша Нового Завіту. Це було занадто складним для розуміння. Тиждень був насичений подіями, і до завершення ще було далеко.
Після святкування Ісус покликав Своїх учнів у Гетсиманський сад помолитися. Це було дивне прохання, бо було пізно, їхні шлунки були повні, і після подій останніх днів учні були емоційно та фізично виснажені. Та відмовити Вчителю було неправильно. Отже, заспівавши псалом, вони пішли на Оливну гору, до Гетсиманського саду. І коли вони прибули, Ісус залишив учнів, наказавши їм не спати та пильнувати, а Сам відійшов помолитися.
Так важко було не спати! Було пізно і тиждень був важким. Така сила подій, зустрічей, ще й ці розмови Вчителя про зраду та смерть…
Учні, які перебували в тиші саду, відчули непереборну силу сну. Сон може бути захисною реакцією організму на стрес. І як би вони не намагалися, вони не змогли не спати – навіть години!
Євангеліст Лука, лікар за фахом, пише, що при поверненні з молитви до учнів вигляд Господа був, наче після побиття: “піт Його став, як краплини крові, що капали на землю”. Він, як будь-яка здорова людина, боявся страти. Від хвилювання на Його тілі виступили краплі крові. Цей медичний феномен називається гематидроз – рідкісний стан, при якому людина потіє кров’ю.
Вікіпедія так описує гематидроз: “Це може статися, коли людина зазнає надзвичайного рівня стресу, наприклад, стикаючись із власною смертю”. Було описано кілька історичних випадків, зокрема, Леонардо да Вінчі описує солдата, який пітнів кров’ю перед битвою, а також людей, яким несподівано винесли смертний вирок.
Та навіть після того, як Христос розбудив учнів та вони бачили, в якому Він стані, вони знову заснули. Учні не могли виконати те, про що їх просив Христос. Вони не могли відкинути свої бажання і потреби, щоб бути з Ним у молитві. Навіть після Таємної вечері.
А як щодо нас? Наскільки ми слухняні Божим заповідям? Чи можемо ми залишатися пильними? Чи можемо ми – у вірі та через неї – протистояти спокусам плоті?
Петро та інші апостоли ніколи не думали, що покинуть Ісуса. Але потім сталося те, що сталося. Вони злякалися і втекли.
Дуже часто ми робимо те саме. Подумайте про людей, яких ви знаєте, можливо, навіть про вас самих, які відвернулися від Господа в часи труднощів, слабкості, запитань і сумнівів. Саме тоді, коли ми повинні чіплятися за Господа, ми повертаємось і біжимо. Коли люди та обставини кидають виклик нашій вірі, ми надто легко відпускаємо Спасителя та зрікаємося наших стосунків із Ним.
На жаль, багато християн у всьому світі перейдуть від “Осанна” у Пальмову неділю до святкування Великодня, жодної години не побувши в Гетсиманському саді з Христом і не підійшовши у Страсну П’ятницю до Хреста. Бо саме тут, коли ми подорожуємо садом сьогодні ввечері, коли завтра ми подорожуватимемо до Хреста та Гробу, ми зустрічаємося з нашою власною гріховністю. Саме тут ми усвідомлюємо необхідність Христової жертви. Саме тут ми визнаємо свою неспроможність залишатися вірними учнями і бути уважними до того, що Христос говорить нам. Саме тут ми визнаємо власну неспроможність врятувати себе та ближніх!
Правда полягає в тому, що без благодаті ми навіть на годину не можемо залишатися пильними. Ми не можемо жити без потреби в жертві Христа. Ми не можемо жити без потреби в Святому Причасті.
Наступні три дні є найсвятішими для нашої віри. Коли ми пам’ятаємо, що, незважаючи на наші слабкості, Божа сила перемогла.
Тієї ночі, коли одинадцять учнів спали, а один пішов Його зраджувати, Христос став навколішки в саду, молячись не про Свою безпеку, а про те, щоб збулася воля Отця. Христос молився за нас тієї ночі. Він молився, щоб у нашій гріховності ми мали викуплення через благодать і віру. Він молився, щоб ми ніколи не забули про Його жертву.
Ісус знав, що на Нього чекає. Починався період надлюдських страждань, того, що в Старому Завіті зветься чашею гніву.
Христос знав про боротьбу Своїх учнів. Він знав, що вони не зможуть не спати, що вони покинуть Його і зречуться. І все ж, Він продовжував заохочувати їх вірити.
Святе Причастя, яке ми збираємося розділити, є поєднанням з Христом, Який продовжує заохочувати нас не спати та залишатися вірними. Цей хліб нагадує нам про Його понівечене тіло, Його жертву, принесену за кожного з нас. Нагадує нам про чисте, незаплямоване Ягня, яке було принесене в жертву. І ця чаша спасіння нагадує нам про дані нами обітниці. Хоча ми живемо в зіпсованому гріхом світі, середовищі порушених обіцянок, давайте пам’ятати, що Христос завжди виконує обіцянки.
Пастор Ігор Шемігон, 06.04.2023