У наші часи є дуже багато так званих «експертів», які вважають, що присутність батьків у житті дітей не надто потрібна. Кажуть, що набагато важливішими є контакти з однолітками, що зразки дитячої поведінки обумовлені біологічно. Мовляв, ми передаємо дітям гени і після того відходимо в тінь. Такою є сучасна доктрина.
Але я наполягаю, що ми в житті дітей маємо відіграти важливу роль. Якщо сумніваєтеся – відвідайте найближчий виправний заклад. Розпитайте, чи є там такі в’язні, батьки котрих кохали і шанували одне одного. Переконайтеся на власні очі, як вплинула на їхню поведінку ситуація, що панувала вдома.
Або відвідайте людину, яку поважаєте і маєте за взірець для своїх дітей. Запитайте, як її батьки вплинули на те, що вона досягла успіху. Звісно, можна знайти кількох виняткових людей, доля яких склалася щасливо попри неправильне виховання. Та все ж ви переконаєтеся, що здебільшого саме батьки вказують дітям дорогу, якою вони згодом прямують.
Сучасні батьки надто швидко погодилися з думкою, що не відіграють важливої ролі. «Експерти» зробили так, що люди бояться бути батьками. І тому доручають виконувати свої обов’язки вчителям, вихователям, духовним опікунам або відомим особам. Так, окремі люди цілком підходять для цієї ролі, але все одно не є батьками вашої дитини. То не вони відповідальні за її розвиток і щастя. За це відповідаєте ви.
Дозвольте про щось запитати. Якби хтось постукав у ваші двері і попросив позичити автомобіль, чи погодилися б ви? То чому довіряєте комусь чужому виховання дитини? Ми всі дали себе ошукати тим, хто переконував нас, що додаткові заняття дуже корисні для дитини. Помилка! Такі діти надмірно перевантажені заняттями, а це призводить до виникнення різноманітних напружених ситуацій у сім’ї.
Коли батьки не поводяться так, як батьки, діти починають ходити самопасом. Можна побачити, як вони гуляють у торговельних центрах, тиняються біля супермаркетів, глумляться з когось, курять і лаються, наче зграя шевців. «Де їхні батьки?» – запитуєте ви себе. Ці діти, можливо, теж шукають відповіді на це запитання. Відчайдушно потребують виховання, але їхні матусі й татусі бояться взятися за цю роботу.
Нещодавно у Вальдені, роздаючи автографи в книгарні, я помітив хлопчика – приблизно шестирічного, – який прямував до мене. Він кричав і махав руками, скидаючи з полиць книжки. Його мама виглядала втомленою та байдужою. Вона сказала монотонним голосом:
– Не торкайся тих книжок. Вони не твої.
Її прохання зовсім не вплинуло на поведінку сина.
Тоді мати помітила мене і книжку, яку я підписував (то, власне, була попередня версія цього видання). Прочитавши назву, промовила:
– О, це якраз для мене.
Мала рацію. Якби я мав тоді трохи більше олії в голові, то дав би їй ту книжку, але перш ніж я здогадався це зробити, вона вже вийшла із книгарні, поспішаючи за сином до наступної крамниці.
Я не хотів би оцінювати цю родину на основі такого незначного епізоду, однак виглядало на те, що жінка здалася. Перестала виконувати роль матері, перетворившись на синового охоронця чи, може, прибиральницю. Можливо, її залякали «експерти», заявивши, що вона ніяк не зможе впливати на сина. Може, пробувала дати цьому малому право вибору між доброю і поганою поведінкою. Або не хотіла стримувати його творчого запалу. Не знаю, чому піддалася, але мусить знову стати справжньою матір’ю.
Про це прошу й вас. Візьміть на себе цей обов’язок. Не перекладайте його на школу чи телебачення. Виявіть бажання впливати на життя власних дітей. Вірите чи ні, але ваша дитина хоче цього. Кожен вияв бунту – це благання:
“Виховуй мене! Стався до мене так, щоб я відчував, що є важливим для тебе!»
Діти потребують вказівок. Потребують певних параметрів, меж. Виховання без стресів формує потвор, які становлять небезпеку і для самих себе, і для домашньої гармонії. Коли діти бунтують, то й самі почуваються від цього погано. І шукають способу, як цьому зарадити.
Але чи не зачеплять їхнього самолюбства постійні нагадування й зауваження? Це чергова дурниця, яку поширюють «експерти». Вони також наполягають, щоб у школі не ставили оцінок, оскільки низький бал може комусь завдати прикрощів. А ми, без сумніву, не бажаємо, щоби хтось зазнав невдачі. Я чув про шкільну систему, в якій не існує незадовільних оцінок. Відповідно до неї, дитина, яка не дає собі ради з навчанням, отримує свідоцтво, де сказано, що вона «досягає успіхів». Як дітям навчитися чогось, якщо дорослі не дозволяють їм зазнавати поразок?
Учителі, які вчать дітей писати твори, перестали виправляти ортографічні помилки, щоб не підрізати творчих крил своїм підопічним. Отож, діти пишуть із помилками. А в деяких командних іграх тепер уже не рахують, хто скільки забив голів, бо це може негативно вплинути на самооцінку того, хто програв.
А звідки береться позитивна самооцінка? Невже від виграного матчу чи перемоги на ортографічному конкурсі? Ні, ці успіхи приносять дітям радість, яка швидко минає. А може, позитивну самооцінку формують дорослі, які вдають, що діти завжди все роблять правильно? Ні! Тривка позитивна самооцінка з’являється тоді, коли дитина починає розуміти свою належність до сім’ї, суспільства, групи друзів. Коли усвідомлює, що може вплинути на щось, зробити щось для інших, тоді й помічає, що є важливою та потрібною. Діти можуть пережити різні поразки, якщо твердо стоятимуть на ногах і будуть упевнені у своїй життєвій позиції.
Чимало батьків надміру запопадливо стараються забезпечити дітям буквально все і вберегти їх від негативного досвіду. Та варто навчити дітей і ділитися, давати. Нехай щось зроблять для сім’ї. Нехай візьмуть на себе якісь обов’язки. Визначте їм конкретні завдання, стандарти й допоможіть їх досягти. Так підвищите самооцінку своїх дітей.
Не дозволяйте «експертам» виховувати ваших дітей. Якщо почуватиметеся некомпетентними, вони зроблять усе, щоб утвердити вас у цій думці. Але виховання не є аж такою складною справою, як це намагаються змалювати фахівці. Воно вимагає певних зусиль, але для цього зовсім не потрібне наукове звання. Коли йдеться про ваших дітей, то ви є найбільшим експертом. Тож візьміть на себе їхнє виховання.
Себе я теж вважаю однією з тих чужих осіб, які не мають керувати вашим життям. З цієї книжки запам’ятовуйте лише ті поради, які можуть допомогти. Можете як завгодно змінювати мої тези та пропозиції. Якщо щось із написаного не стосується вашої ситуації – пропустіть це. Використайте лише ті ідеї, які можуть допомогти. Адже ви найліпше знаєте своїх дітей. Тому саме вам вирішувати, що може спрацювати, але не забувайте при цьому з беззастережною любов’ю ставитися до того особливого Божого дару, яким є діти.