Чи пам’ятаєте той незвичайний день, коли з’явилася на світ ваша перша дитина? Я ніколи не забуду того, що пережив, спостерігаючи за народженням донечки. Я відчував величезну радість від усвідомлення, що спричинився до створення цього чудесного Божого дару! Моя дружина, Сенді, тішилася разом зі мною. Всі її побоювання та згадки про біль багатогодинних пологів зникли, коли дали потримати маленьку Голлі, яка мала п’ятдесят чотири сантиметри завдовжки і була неймовірно милим дитям. Протягом кількох наступних днів я гордо показував доню всім другим і невдовзі дійшов висновку, що вона – найгарніше маля в усьому пологовому будинку.
Минуло три дні, і ми привезли донечку додому. З цієї нагоди друзі прикрасили будинок величезним плакатом, на якому було написано: «Вітаємо вдома, Голлі!» Сказати, що я був тоді схвильованим молодим татом, – це не сказати нічого. Моя дружина ще досі з докором згадує мені першу ніч, коли ми поставили кошик з Голлі біля нашого ліжка. Я тоді настільки сильно підкрутив регулятор опалення, що температура повітря вдома підвищилася до 30 градусів! Погоджуюся, це було трохи занадто. Але я хотів бути впевненим, що Голлі не змерзне. Я щойно став батьком і знав, що мій обов’язок – опікуватися цією зовсім беззахисною істоткою.
Тож уявіть, якою несподіванкою стала для мене настанова, котру дав нам лікар моєї дружини: «Я хотів би, щоб ви вже першого тижня почали залишати донечку з нянею». Від здивування я навіть перепитав. Таку пораду було нелегко виконати, до того ж вона здавалася цілком недоречною. Тоді, коли маля найбільше потребувало нас, лікар радив залишити його і піти розважатися.
Та згодом я часто дякував Богові за цю пораду. Спираючись на багаторічний досвід, лікар розумів: якщо ми з дружиною хочемо по-справжньому любити Голлі, то мусимо підтримувати тісні емоційні стосунки між собою. Він знав: що міцнішими будуть наші подружні взаємини, то ліпші з нас вийдуть батьки. Тож уже в перші тижні життя Голлі ми почали запроваджувати й розвивати вдома той важливий елемент дисципліни, яким є любов. І ті перші тижні виявилися ідеальним моментом для втілення дисципліни в наше життя та життя дитини.
Було нелегко залишити немовля. Та найскладнішим виявилося знайти няню. Молоді батьки часто схильні думати, що єдиною нянею, якій можна доручити дитя, є медсестра, яка спеціялізується на педіятрії, або, звичайно ж, бабуся! Однак ми таки дослухалися до поради лікаря і почали залишати Голлі – хоча б раз на тиждень – із нянею, а самі йшли на прогулянку.
Боюся навіть подумати, що було б, якби ми проігнорували цю пораду лікаря і підпорядкували всі свої дії потребам першої дитини. Голлі стала б схожою на багатьох дітей, з якими я щотижня зустрічаюся у своєму кабінеті. Їх виховали, відповідно до принципів філософії, яка твердить: «Люби, люби, люби… Якщо сильно любити малого Бафорда, то все буде добре». Але це не так. Діти, яких оточують любов’ю, позбавленою елементів дисципліни, часто поводяться зневажливо і стають залежні від батьків.