Батьки часто вважають, що опіка полягає в тому, щоб усе робити за дитину, а також приймати замість неї рішення. Часом можна почути, як люди, що потрапили в цю пастку, кажуть: «Мене не цікавить що тобі вже п’ятнадцять років! Стій спокійно, застібну тобі сорочку». Якщо хочете катастрофи й безладу, то допомагайте дітям у всьому. Так ви позбавите їх можливости зіп’ятися на власні ноги, навчитися обов’язковости й відповідальности – двох стовпів, конче потрібних для формування врівноваженої дорослої людини.
Та повернімося на хвильку до маленької Голлі. Хіба лікар радив нам недбало ставитися до неї чи не давати їй турботи, любови, ніжности тощо? Звичайно, що ні. Усе це конче потрібно. Турботливу любов, якою батьки (особливо мати) оточують дитину впродовж перших тижнів і місяців її життя, психологи називають часом формування зв’язків. Саме в цей період батьки демонструють цілком беззахисній дитинці, що люблять її і турбуються про неї. Як свідчать дослідження, брак дотиків, пестощів і ніжности впродовж перших місяців життя дитини може негативно вплинути на формування особистости.
Лікар підказав нам, що запроваджувати дисципліну в життя дитини треба ще тоді, коли вона зовсім крихітна. Голлі була немовлям, коли ми запровадили звичай раз на тиждень іти з дому, залишаючи її з нянею. Вводячи в життя дитини якусь систематичність – наприклад, щодо годування чи сну, – ми впорядковуємо її життя. У цьому питанні не варто забувати про гнучкість, оскільки дитина і так навчиться систематичности. Звикаючи до порядку, вона водночас вчитиметься відповідальности, засвоюватиме своє місце в загальній схемі родинного життя та належні їй обов’язки.
Читаючи лекції на тему сімейного життя, батьківства й дисципліни в США і Канаді, я часто чую запитання, які можна звести до одного: «Чому ми, батьки, не можемо приймати рішень за наших дітей? Адже ми знаємо, що для них найліпше».
Співчуваю тим, хто ставить такі запитання, оскільки я сам – батько. Батьки справді переконані, ніби знають, що добре для їхніх дітей. Хочуть оточити їх любов’ю й турботою, щоб уберегти від помилок і невдач. Але потрібно також навчити дітей допускати помилки. Діти повинні знати, що мають право на невдачі. У них мусять бути нагоди приймати рішення, що стосуються їхнього життя.