Діти вчаться, дивлячись на дійсність та спостерігаючи за поведінкою дорослих, які їх оточують. Звичайно, першими зразками є мама й тато. Мірою того, як діти ростуть, їхніми зразками стають дідусі й бабусі, брати і сестри, дядьки та тітки, вчителі, друзі, сусідка-вдова і чимало інших людей.
Деякі батьки можуть зі мною не погодитися, але вважаю, що мама і тато завжди залишаються взірцями для дітей. Я усвідомлюю, що вплив ровесників є дуже великим. Знаю також, що з віком діти часто наслідують якогось учителя, тренера або навіть кінозірку чи спортсмена. Однак особами, з якими вони спілкуються щодня, є їхні батьки. Діти справді вчаться, спостерігаючи. Повірте – спостерігають вони набагато уважніше, ніж вам здається.
Отож, як мають поводитися батьки, щоб бути доброю моделлю поведінки? Звичайно, всі знають відповідь на це запитання: бути добрим прикладом, бути послідовними, бо вчинки більш промовисті за слова, тощо. Однак я вважаю, що найліпший спосіб стати добрим зразком – це щирість.
Від початку життя діти – абсолютно щирі особи. З часом вони можуть навчитися ошукувати та хитрувати, але спочатку ставляться до життя дуже відкрито.
Пам’ятаю, якось я прочитав у місцевій газеті, що вона відмовляється від моєї постійної колонки на користь дієтичних порад Ричарда Сімонса. Коли моя донька Голлі дізналася про це, сказала: «О, чудово! Обожнюю Ричарда Сімонса!» Як бачимо, діти можуть бути щирими аж до болю, не зважаючи навіть на те, що йдеться про его їхнього татка.
Часом щирість дітей може навіть збентежити людину, якої вона стосується. Коли моєму синові, Кевінові, було майже чотири роки, він, повертаючись із дитячого садочка, пішов з мамою на морозиво. Коли Сенді й Кевін ласували морозивом, за сусідній столик сіла одна пані. Вона замовила каву й морозиво і закурила цигарку. Дим пішов просто на мою дружину і сина. Більшість некурців знайома з такими муками в ресторанах чи інших публічних місцях. Зазвичай усі мовчки терплять, але не Кевін. Він вороже глянув на жінку і промовив: «Шановна пані, Ваш дим іде на моє морозиво!»
Моя дружина внутрішньо зіщулилася і залилася рум’янцем. Тим часом винуватиця інциденту згасила цигарку, поспіхом перепросила і ще швидше вийшла з кафе.
Без сумніву, діти від початку є абсолютно щирими. Та мені дуже часто доводиться спостерігати, як батьки намагаються відучити їх від щирости. Переконаний, що це значна помилка. Батькам варто зробити все можливе, щоби плекати в дітях щирість. А найліпший спосіб робити це – демонструвати її самим. Переконую батьків завжди бути максимально безпосередніми і щирими з дітьми. Ми чомусь вважаємо, що діти не дадуть собі ради з правдою. Розмовляючи з ними, ми схильні чимало речей приховувати. Не кажемо всього, що відбувається, бо вважаємо їх замалими, щоб зрозуміти це. Звичайно, у деяких ситуаціях конче потрібно бути потайним. Однак зазвичай я заохочую батьків ділитися з дітьми своїми справжніми почуттями, проблемами чи прикрощами.
Окремі батьки сприймають цю пораду з недовірою. Чи наші побоювання і хвилювання не зроблять дитину неспокійною та боязливою? Певна річ, така можливість існує, якщо лише скаржитися або журитися й бачити усе в темних барвах. Але тато чи мама цілком може поділитися з дитиною дещицею своїх переживань – страхів, побоювань і турбот. Якщо діти бачитимуть вас такими, як ви є, то усвідомлять, що ви – не машина, а справжня людина, яка має почуття, потреби й у житті котрої трапляються невдачі. Коротко мовлячи, дитина дізнається, що її батьки дуже подібні на неї. Скаже собі: «Мама знає, як це – боятися й бути зажуреним. Розуміє, коли я боюся і переживаю».
Можливо, це трохи лякає батьків: суспільство привчило їх виглядати людьми, котрі все контролюють і знають. Однак я переконаний: важливо, щоби діти бачили нашу недосконалість. На мою думку, це найліпший спосіб прищепити дитині справжню віру в Бога. Довідавшись, що батьки справді залежні від Божої ласки й потребують Його допомоги, дитина переконається, що Бог є дуже реальним, а не тільки якимось абстрактним віруванням. Я завжди пропоную, щоби батьки спільно з дітьми молилися, ділячись із Богом думками й почуттями, які пливуть із їхніх сердець. Молитва – це чудовий спосіб порозумітися з дитиною щодо питань, пов’язаних із реальним життям.
Щирість батьків у стосунках з дітьми певною мірою є викликом, але вірю, що варто піти на такий ризик. Ось кілька причин, чому це варто зробити:
- Завдяки щирості батьків діти вчаться, що бути недосконалим – це нормально. Помилки, смуток і невдачі не роблять нас дивакуватими чи якимись гіршими від інших. Зовсім навпаки, лише сильна особа здатна зізнатися у своїй слабкості.
- Щирість дає величезний шанс налагодити з дитиною глибокий і міцний зв’язок. Завдяки щирості ви обдаровуєте дитину довірою, відкриваєте для неї доступ до свого приватного світу, куди дозволено проникати лише небагатьом. І врешті-решт кажете дитині: «Довіряю тобі. Ціную твою думку. Знаю, що даси собі раду».
- Щирість допомагає ділитися з дитиною вірою в Господа. Мало лише говорити про молитву й довіру до Бога. Моліться разом з дитиною. Немає ліпшого підходу до дійсности.