Буває складно відрізнити винагороду від заохочення. Але ще важче розпізнати, де дисципліна, а де кара. Покарання, як і винагорода, зосереджується на дитині. А дисципліна, як і заохочення, концентрується на її поведінці.
Послання до Ефесян повчає, щоб ми виховували дітей у напоминанні й остереженні Божому. Але що означає оте напоминання (дисципліна, що базується на любові)? Адже слова «дисципліна» і «любов», здається, суперечать одне одному. Ми хочемо ставитися до дітей з любов’ю, але іноді змушені дисциплінувати їх. Як на мене, ці два слова йдуть у парі і мають сенс, якщо розуміти, що ж таке практична дисципліна. Я з’ясував, що є чимало способів дисциплінувати дитину. Ці методи мають сенс, є безпосередніми, швидкими і зосередженими на діяльність, а не особистість. І головне: приносять набагато ліпші результати, ніж традиційне покарання.
Наприклад, мама розмовляє телефоном, а шестирічний син починає вередувати. Голосно кричить і робить усе можливе, щоб зіпсувати мамі настрій або взагалі не дати їй поговорити. Мама кілька хвилин не звертає на нього уваги, та врешті вибухає. «Перепрошую на хвильку, у мене виникла невеличка проблема», – каже в трубку. Після цього дає дитині кілька потиличників, теліпає нею і заштовхує в кімнату, вигукуючи: «Сиди тут, поки не навчишся добре поводитися!»
Що ж насправді відбулося під час цієї дуже знайомої багатьом сценки? Мама старалася бути терплячою, але втратила контроль над собою. Врешті набила сина, щоб покарати, тож тепер він – сповнений гіркоти, зла і знеохочений – сидить в окремій кімнаті. Як у цій ситуації можна було досягти бажаного результату, використовуючи практичну дисципліну?
Повернімося до перших хвилин, коли хлопчик почав заважати мамі розмовляти телефоном. Саме тоді потрібно було зреагувати – швидко й рішуче. Приміром, сказати співрозмовниці: «Перепрошую на хвилю, мушу поговорити з Тайлером». Тоді взяти сина за руку – рішуче, але без шарпанини – і вивести до іншої кімнати або на подвір’я. Учинивши так, жінка продемонструвала б, що Тайлер може і далі поводитися так, як досі, але не там, де вона розмовляє. Мама також могла б дати йому зрозуміти це, просто сказавши: «Синку, я розмовляю і не хочу, щоб ти заважав мені. Побався трохи сам. А я спробую тобі допомогти, коли закінчу говорити».
Зверніть увагу, у запропонованому варіянті немає мови про биття, до того ж мама панує над емоціями. Так вона дисциплінувала б сина, а не карала. Це було б відповідне, правильне застосування дисципліни. Коли йдеться про шестирічних дітей, одне знаю напевне: вони не люблять бути ізольованими. Хочуть чути все, що діється. Тож для дитини, яка буквально вбирає все, як губка, і просто мусить мучити маму або тата, коли вони з кимсь розмовляють, ізоляція є ідеальним засобом дисциплінування.
Чому покарання є неефективним?
Виховуючи власних дітей і даючи поради щодо виховання іншим батькам, я переконався, що дисципліна завжди ліпша за покарання. Якби кара була ефективною, не треба було б карати дитину більше, ніж раз за одну провину. Якби кара справді була ефективною, дитина знала б, як має чинити, вже після першого разу. Але покарання неефективне. Нам лише здається, що воно діє – його ефект тимчасовий, оскільки породжує в голові дитини такі думки: «Добре, мамо, цього разу ти перемогла, але я тобі ще покажу!»
Покарання вчить дітей, що ми – їхні батьки – більші і сильніші, тому можемо переставляти їх із кутка в куток, змушувати виконувати нашу волю. А оскільки нам це вдається, то й ми утверджуємося в думці, що змушувати дітей виконувати нашу волю – це цілком нормально. У випадку деяких батьків таке ставлення до дітей стає серйозною проблемою.
Завдаючи болю власним дітям, ми виправдовуємося улюбленим гаслом: «Діти мають слухати батьків». Однак, змушуючи дітей виконувати нашу волю, ми діємо всупереч Святому Письму. Ми вже говорили про значення слова «різки» у Біблії. Люди звикли хибно трактувати те, що біблійні автори мали на увазі, пишучи про застосування різок (див. розділ 2).
Не знайти ліпшого прикладу застосування дисципліни, ніж дії Ісуса під час Його земних повчань. Він ніколи не бив учнів. Завжди звертався до кожного безпосередньо, був справедливий і рішучий. Ніколи не підвищував голосу і не влаштовував скандалів, ніколи не ухилявся від відповідей. Більше того, Він завжди давав учням вибір. Дозволяв самим учитися бути відповідальними. Ісус зразково застосовував практичну дисципліну.
Так, Він мав справу з дорослими, а ми думаємо, як дисциплінувати дітей, проте головні принципи в обох випадках ті ж самі. Дисциплінувати дітей важко, ця справа вимагає певного вміння, навиків. Я написав цю книжку, щоб допомогти батькам навчитися дисциплінувати дітей у будь-якій ситуації. Хочу, щоб батьки ставилися до дітей з повагою, зумівши і їх привчити до пошани. Потрібно старатися завжди діяти так, щоб у дитини зміцнювалося бажання шанувати батьків. Чому? Бо це не лише сприяє укріпленню сім’ї, а й зміцнює структуру суспільства.
Я жодного разу не натрапляв у Святому Письмі на принцип, який не допомагав би розвиткові людей і їхнього суспільства. Заповідь чітко каже: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12). А святий Павло повторив слова заповіді так: «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» (Еф. 6:1-3).
Цілком зрозуміло, що Слово Боже підказує батькам, як чинити мудро. Якщо дотримуватися цих порад, то всі житимуть довго і щасливо. Та якщо не зважати на ці вказівки або вдаватися до таких крайніх методів виховання, як деспотизм чи поблажливість, то справи підуть кепсько.
Постійне застосування покарань не принесе результатів, адже Бог не передбачав використання кари в сім’ї. Коли Господь звертається до Своїх дітей (вірних), Він більшою мірою приділяє увагу картанню, зауваженням і дисципліні (див. Євр. 12:5-11). Оскільки Господь створив нас, то знає, як поводитися з нами. Він вказує на дисципліну, завдяки якій ми вчимося діяти й жити так, як це прийнятно для Нього.