Стосовно першого блаженства, існує насамперед проблема літературного характеру. Вона полягає в тому, що Матвій і Лука доносять до нас це блаженство дещо іншим способом: один вживає непряме звернення: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне»; інший – пряме: «Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше»; в одного – «вбогі духом», в іншого – просто «убогі».
Найбільш прийнятним поясненням видається те, яке допускає існування спільного джерела, від котрого залежать як Матвій, так і Лука, і в котрому було сказано просто «вбогі». Лука, намагаючись наголосити також і на соціальній складовій цього терміну, зберігає його в первісному вигляді та навіть підсилює його, протиставляючи вислову «блаженні [ви] убогі!» слова «горе ж вам, багатіям» (Лк. 6:24). Матвій же, котрий більше зосереджений на катехитичному вимірі, дбає про те, аби подати релігійний сенс, котрий це слово має в єврейській духовності та в Ісусовому розумінні, додаючи «духом». Серед сучасних дослідників деякі, разом з Матвієм, наголошують на релігійному значенні, інші, разом з Лукою, роблять наголос на соціальному значенні цього терміну.
Для перших «вбогі духом» мало би вказувати радше на внутрішнє наставления, аніж на соціальний статус. Вони кажуть, що Ісус не мав наміру зараховувати до блаженних якийсь певний соціальний клас. Лише духовний стан людини може перебувати у взаєминах з духовною реальністю, якою є Царство Боже. Це правда, що соціальна вбогість є привілейованим шляхом до вбогості духа й Ісус повторює це в тисячу різних способів. Проте не треба думати, що це блаженство стосується лише пролетарів чи так званих «людей землі», як вони називалися в юдаїзмі того часу. Справжній євангельський убогий є Божим підопічним, котрий у вірі повністю довірив себе Богові. У тодішньому юдаїзмі термін «убогий» був практично синонімом до «святий» (хасид) і «благочестивий»[1]. Отці Церкви використовують термін «убогий духом» майже як синонім до слова «смиренний»[2].
Ті, хто опирається на текст євангелиста Луки, наголошують на соціальному значенні цього блаженства, вбачаючи у вислові «вбогі» насамперед вираження соціального становища, конкретний життєвий стан людини. На їхню думку, традиційна інтерпретація ставить занадто великий акцент на внутрішній диспозиції вбогого і надто мало говорить про природу прийдешнього Царства. Вони кажуть, що блаженства є насамперед одкровенням стосовно милосердя і справедливості, які мають характеризувати Царство Боже; містять у собі більше об’явлення про Бога, ніж про людину чи про бідного. Слово, яке вживається в Євангелії на означення вбогих (птохой), означає бідні, нещасні, голодні, ті, хто аби вижити, потребують милостині. Відповідний єврейський термін «анавім», означає «криві», тобто згорблені, принижені, пригноблені.
Виникає запитання: з якої ж причини саме їм Бог мав би надавати перевагу? Відповідаємо: не за їхні особливі релігійні «заслуги» чи добре внутрішнє налаштування, але тому, що Бог, як справедливий цар, сам перед собою зобов’язаний заопікуватися беззахисними. Згідно з ментальністю Старого Заповіту, вбогі є «підзахисними царя».
Але ж як у цьому випадку пояснити постійну бідність і пригнобленість убогих як в Ізраїлі, так і поруч з Ісусом, через Якого Царство Боже вже прийшло? Цей суперечливий факт не призводить до відмови від переконаності в царській справедливості Бога, але натомість наголошує на її спрямованості в майбутнє, до Царства Божого останніх часів. Тоді за вбогих буде відімщено всім тим, хто їх гнобив, тоді вони насолоджуватимуться благами Божої дбайливості[3].
[1] Пор. A. Gelin, Les Pauvres de Yahve. – Paris: Les Editions du Cerf, 1953; пор. того самого автора: Les pauvres que Dieu aime, Paris, 1968.
[2] Св. Августин, Проповіді, 53, 1 (PL 38,365; Св. Лев Великий, Промова 95 про блаженства 1,2 (PL 54,462).
[3] Пор. J. Dupont, Les Béatitudes, 3 vol. Paris, 1969.