«Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу духом своїм у звіщанні Євангелії Його Сина, що я безперестанно згадую про вас, і в молитвах своїх завжди молюся, щоб воля Божа щасливо попровадила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення вас, цебто потішитись разом між вами спільною вірою і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я замір прийти до вас, але мені перешкоджувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших народів.»
Коли я уперше потрапив у Рим, то не міг надивитися. Я дивився на знамениті місця античності, на прекрасні будівлі і палаци, Форум. Про них усіх я раніше читав у книжках. Але було і багато несподіваного. Пам’ятаю, наприклад, як мене здивувало, що середній частині міста серйозно погрожує затоплення. Рим стоїть на річці Тибр, яка тече через нього з вигинами і поворотами. У результаті деякі частини міста розташовані низько і небезпечно. По відмітинах на багатьох будівлях біля річки можна бачити, як високо піднімалася вода під час повеней (а їх було багато!). Зізнатися, я досі дивуюся: навіщо люди зводили будинки в такому невдалому місці?
У Древньому Римі, як і в сучасному, багатші люди жили вище – на знаменитих семи пагорбах, на яких стоїть місто. Більшу частину одного з них займає той самий імперський палац, в якому жив ще імператор Август, коли народився Ісус. У ті роки, коли Павло писав Послання до Римлян, імператором був Нерон – його палац можна бачити на іншому пагорбі, по іншу сторону Форуму. Як і зараз, бідніші люди селилися біля річки, зокрема за річкою навпроти основного міського центру. Там жила і більшість римських християн. Швидше за все, саме в цьому бідняцькому районі, недалеко від осереддя імперської влади, у когось вдома слухали уперше римські християни адресоване для них послання.
Павло жадає прийти і бути з ними. Як і в ряді інших своїх листів, після вступу він пише, про що молиться, коли думає про адресатів. Тут особливо важлива хвала Богові: Павло дякує Творцеві неба і землі за те, що в Римі, під самим боком у Цезаря, є община, яка вірна Володарю Ісусу – Ісусу, Який говорив про інше Царство, інші надії і мав іншу віру. Як ми побачимо, тут для Павла осереддя усього: віра і довіра Богові, Який воскресив Ісуса з мертвих (4:24; пор. 1:4). Як і в сучасному світі, щоб бути християнином, була потрібна саме така віра. І Павло знає, що його адресати мають її удосталь.
Частково він це знає, оскільки деякі християни, що тепер знаходяться в Римі, – його друзі. Судячи з вітань наприкінці листа, там навіть є його родичі. У середземноморському світі, в якому жив Павло, подорожувати було відносно легко. Люди багато їздили, як з метою бізнесу, так і в особистих справах. Але в одному відношенні Павлів лист у Рим незвичний: цю конкретну церкву він не засновував. Згідно з ранніми переданнями, записаними в II столітті, ледве врятувавшись з Єрусалиму (Дії 12), Петро відправився в Рим і першим сповістив здивованій столиці (можливо, тамтешній численній єврейській общині), що Бог нарешті послав ізраїльського Месію і що ця людина, Ісус з Назарету, воскрес з мертвих і став Володарем світу. Тому ситуація, в якій знаходиться Павло, досить тонка. Павло не хоче, щоб в його словах адресати вичитали натяк на те, що вони чимось обділені. Навпаки, він дякує Господу за них і їх віру. Він сподівається бути з ними, щоб зміцнюватися їх вірою, як вони (думає він) зміцнюватимуться його вірою.
Звичайно, коли ми говоримо про «римську церкву», не потрібно уявляти собі великий храм із сотнями парафіян. Забудьте про собор св. Петра і Ватикан! Розділ 16 показує нам кращу картину: ряд будинків, куди християни збираються для богослужіння, молитви, вчення і заломлення хліба. Число християн, мабуть, не перевищувало сотні (і це в місті з мільйонним населенням). Може, їх було навіть менше. Для місіонерської роботи залишався величезний простір, і багато плодів залишалися попереду (в. 13).
Мабуть, різні групи християн могли збиратися в різних будинках. Як ми побачимо, Павло далі обережно торкнеться деяких питань, які, можливо, провокували розподіли між ними. Але один фактор відмітимо вже зараз.
За 6-8 років до того, як Павло сів писати цього листа, серед євреїв у Римі сталися хвилювання. Не виключено, що це було пов’язано із суперечками навколо християнської звістки. Тодішній імператор Клавдій не став довго церемонитися (римляни, м’яко кажучи, недолюблювали євреїв) і вигнав єврейську общину із столиці. Коли Павло прибув у Коринт, він швидко здружився з деякими євреями Коринта, які покинули Рим саме з цієї причини (Дії 18:2). Але із смертю Клавдія (54 р.) і початком правління Нерона євреям дозволили повернутися.
Не треба великого розуму, щоб зрозуміти, як це могло торкнутися маленької християнської церкви. Відповідні підтвердження ми знаходимо далі в Посланні до Римлян. Як я вже сказав, римським язичникам не було діла до євреїв. Вони їм не довіряли і глузували з них. І вже тим більше дивним і неприємним виглядало в їх очах християнство: такий варіант єврейської релігії, який сильно не до душі навіть багатьом євреям! Тому, якщо, що цілком імовірно, в останні роки правління Клавдія церква в Римі складалася переважно з неєвреїв (язичників), їм неважко було прийти до думки, що нова звістка, так би мовити, залишила єврейський світ позаду. Бог створив нове. Нехай почалося усе з Ізраїлю, але колишньому вже немає місця. Усі ці правила, Закон зі своїми заборонами, харчові обмеження, особливі священні дні… усе це пішло. Віднині християнство – для язичницького світу. Так, можливо, вони думали.
А потім євреї повернулися (зокрема юдеохристияни). Деякі юдеохристияни були друзями Павла і розділяли його сміливі погляди на те, як Бог виконав єврейський Закон через Месію і включив язичників на рівних зі Своїм оновленим народом. Проте інші юдеохристияни ставилися до цього з підозрою: хіба не вручив Бог Закон Мойсеєві? Хіба не означає це, що кожне Його слово – заповідь на всі часи? Допустимо тепер, що вони жили пліч-о-пліч з якоюсь домашньою церквою, що складається переважно з християн з язичників, які раділи своїй свободі від Закону. Як вони мали себе почувати? Підозри, підігріті соціальними тертями в римському космополітичному середовищі, легко могли перейти у ворожість.
У своєму листі Павло поступово розгляне цю проблему. Читаючи, що він пише, дуже важливо не проектувати на римську церкву сучасні поняття про церкву. Ще один важливий момент спливе в розділі 15: Павло сподівається, що Рим стане базою для нового етапу місії – у західному Середземномор’ї (аж до Іспанії). Частково з цієї причини він хоче якнайкраще пояснити римській церкві своє розуміння християнства. Проте доки він лише говорить адресатам, що молиться за них. Щодня згадує він про них перед Богом, дякуючи Богу за їх віру і просячи, щоб йому прийти до них і працювати в них, перш ніж відправитися на інші території. Ті з нас, хто покликані бути пасторами і учителями, повинні узяти собі це на замітку. Коли ви сподіваєтеся відвідати якусь людину чи місто, потрібно заздалегідь молитися про таку можливість і про дію Бога через цю ситуацію.