У пошуках теми, яка б наводила на роздуми про зріле християнство і зріле людство, у мене виник задум: зробити іспит сумління на зрілість нашого християнства, ґрунтуючись на Нагірній проповіді. Адже це та міра, яка повинна бути основою для оцінки нашого життя, якщо насправді поважно трактуємо свою віру.
Слухаючи слова Нагірної проповіді, стаємо перед Ісусом Христом, Який є свідком любови Бога до людини. Так названо Його в книзі Одкровення: «Свідок вірний і правдивий» (Од. 3:14). Напевне, кожен з нас погодиться, що часто наше християнство обмежується лише відвідуванням храмів. Тому дедалі нагальнішою стає потреба прийняти цей великий виклик: маємо стати свідками – вірними і правдивими. А станемо ними тоді, коли сенс свідоцтва Ісуса – те, чого Він навчав і що засвідчив Своїм життям та смертю, – пройде крізь наші серця. Добра переміна має починатися в людському серці. У серці, що Біблія розуміє як сумлінні, як те, що в людині найглибше, що в нас мислить, вирішує і відчуває. Докладімо зусиль, аби зустрітися зі словами Христа з Нагірної проповіді так, щоб вони перемінювали наші серця, а отже – перемінювали наш спосіб мислення.
Часто політологи наголошують, що характерною ознакою тоталітаризму є своєрідне «двомислення»: одне – офіційне, друге – приватне. Варто замислитися: чи також і ми, християни XXI століття, не хворіємо на цю недугу, коли зустрічаємося в храмі в ім’я Ісуса, говоримо мовою Його Євангелія і відкриваємося на вміщені в ньому правди. Але чи насправді євангельське мислення проходить крізь увесь наш життєвий шлях? Чи формує єрархію цінностей, за якою будуємо життя? Відважмося докласти зусиль, аби так було. Спробуймо замислитися над словами Нагірної проповіді, що прозвучали в Галілеї понад дві тисячі років тому. Вони містять обітницю добра і для нас. Добро відкриває нас на життя. Бог, Який є життєлюбний (див.: Муд. 11:26), відкриває нас на життя вічне. Мало того: Він сам є життям вічним, уже присутнім у нас.