«Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми!»
Одним з найбільших досягнень сучасного західного суспільства є створення профспілок. Тривалий час багаті люди, що мали землі і привілеї, безсоромно експлуатували бідних і незаможних. Але після тривалої боротьби настав час, коли свобода і справедливість восторжествували: робітники об’єдналися і змусили владу звернути на них увагу. Впродовж XX століття багато що змінилося, хоча експлуатація робітників не припинилася, і профспілки робили все можливе, щоб відновити справедливість. Деякі з них стали наполягати на різній оплаті праці – залежно від її якості і тривалості.
Керівники таких профспілок вжахнулися б, прочитавши історію Ісуса про працівників, що отримали однакову плату, хоча одні працювали на винограднику весь день, другі – півдня, а треті – лише одну годину. Недивно, що деякі з цих робітників почали ремствувати. Де ж почуття справедливості у хазяїна винограднику, хіба це чесно – зрівняти в оплаті праці перших і останніх?
Важливо зрозуміти, що Ісус зовсім не збирався висловлюватися з приводу соціальної справедливості того часу. Сучасні учені вважають, що тоді подібна історія реально статися не могла. Ісус підкреслює дивну поведінку багатого землевласника тільки для того, щоб сказати щось важливе про Бога. Але чому Ісус робить це за допомогою саме такої алегорії? Щоб знайти відповідь на цю загадку, варто добре придивитися до тих робітників, які були найняті для роботи в останню годину до її закінчення. Чому ніхто не помітив їх на ринковій площі і не покликав на роботу? Адже вони зовсім не були поганими робітниками, якщо власник винограднику оцінив годину їх праці так само високо, як роботу інших впродовж усього спекотливого дня. Як і в багатьох історіях Ісуса, тут землевласник символізує Бога, а різні робітники – ізраїльтян. Яких же саме?
Можливо, Ісус розповів цю притчу, щоб застерегти апостолів від можливої помилки при порівнянні самих себе з іншими людьми. На підставі Ісусових слів наприкінці попереднього розділу Його учні могли подумати, що вони є ті «останні», які стануть «першими» у Царстві Божому. Саме таку претензію відбиває питання Петра: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» (19:27). Можливо, Своєю притчею Ісус хотів застерегти апостолів: не думайте, якщо ви були зі Мною весь цей час, у вас завжди буде перевага перед іншими.
Здається, тільки при такому тлумаченні ця історія добре поєднується з рештою 20-го розділу, де апостолам дається попередження про небезпеку стати багатими і відомими, коли буде встановлене Царство Небесне.
Божу милість не можна ні виторгувати, ні накопичити, її не буває в однієї людини з лишком, а в іншої – тільки трохи. Річ у тім, що люди зовсім не отримують «плату» за служіння Господу і Царству Небесному. Бог не укладає з нами контракту, і ми не можемо торгуватися з Ним або вести переговори про вигідніші умови. Бог дає нам Заповіти, в яких Він обіцяє нам усе, якщо ми теж віддамо Йому все, що маємо. Бог не винагороджує нас за старання, – Він виконує Свої обітниці з неймовірної щедрості.
Але служителі церкви можуть запросто вирішити, що саме вони є найближчим оточенням Бога. Але насправді Бог, як той землевласник на ринковій площі, шукає людей, яких усі інші проігнорували. Бог запрошує їх до Себе на рівних умовах з іншими робітниками, дивуючи всіх Своєю нескінченною милістю. Служителям ранньої церкви треба було добре зрозуміти цей урок. І чи багато зараз таких церков, служителям яких не треба нагадувати про нього?