ЧОТИРИСТА РОКІВ МОВЧАННЯ – Частина 3

Через два роки експедиція з Берліну знову вирушає в дорогу до Богаскої. Цього разу під керівництвом президента Берлінського Археологічного Інституту Отто Пухштайна вчені вивчатимуть велике поле руїн вище від селища. На цьому місці височіла Хаттуза – горда резиденція царства хеттитів. Все, що від неї залишилося, це величні руїни, залишки мурів, основи храмів, ворота твердині, руїни цілого міста. Його мури охоплювали ареал у 170 гектарів. Хаттуза майже не поступалася за величиною середньовічному Нюрнбергу. На міських воротах були рельєфи в людський ріст заввишки. Ці зображення зберегли для нас відомості про зовнішній вигляд хеттитських царів і воїнів: зв’язане у хвіст довге волосся спадало на спину. На ньому лежала заламана шапка. Коротку спідницю підтримував широкий пояс. Взували вони гостроносі капці.

Коли в 1370 р. до Р. Х. цар хеттитів вирушив із сильним військом на південний схід, дні царства Міттані, попри всю їх продуману сімейну політику, вже були полічені. Суппілуліум розбив царство воїнів колісниць, змусив його сплачувати данину і пройшов далі до гір Ливану на півночі Ханаану. Так би мовити, за одну ніч Єгипет і Сирія отримали ще одного, не менш сильного та спраглого завоювань сусіда.

З цього часу існує унікальний документ. Принц Мурсіліс, син Суппілуліума, у своїх життєвих спогадах повідомляє про один епізод на царському дворі хеттитів, який так його вразив, що він наказав його записати.

Анхес-ен-Аммон, дружина фараона Тут-енх-Аммона, стала вдовою. У неї були славні батьки – Ехнатон та Ніфертіті. Ми знаємо Ніфертіті з єгипетських зображень як чарівну молоду особу. І все-таки це мала бути жінка, яка добре знала, чого вона хоче і яка намагалася робити велику політику для блага свого народу, використовуючи також і свою вроду. Пропонуючи готове ложе і трон фараона – що за спокуслива пропозиція – вона намагається спинити завойовницькі плани цього нового, могутнього сусіда, хеттитські воїни саме вторглися в Амку – родючий край між Ливаном та Антиливаном.

Мурсіліс згадував: “Коли люди з землі єгиптян почули про напад на Амку, вони злякалися. Оскільки саме помер їх пан (Тут-енх-Аммон), що ще більше погіршило ситуацію. Прислала єгипетька цариця, що стала вдовою, посланців до мого батька і написала йому таке: “Мій чоловік помер, і я не маю сина. Кажуть, що Ти маєш багато синів. Якби Ти прислав мені одного зі своїх синів, він міг би стати мені чоловіком. Я бо не бажаю брати одного зі своїх слуг та робити його своїм чоловіком.” Коли мій батько це почув, скликав він великих на раду і сказав: “Відколи існує світ, таке мені ще не траплялося.” Він послав одного зі своїх придворних, Хатту-зітіса: “Йди, принеси мені правдиву інформацію. Вони можуть намагатися мене ошукати – можливо, у них є принц. Принеси мені достовірні відомості про це.” Єгипетський посланець, шановний Ганіс, прийшов до мого батька. Оскільки мій батько дав настанови Хатту-зітісу перед подорожжю до Єгипту: “Можливо в них є принц, вони могли б намагатися мене ошукати і не потребувати одного з моїх синів, щоб перейняти царське правління”. Єгипетська цариця відповіла моєму батькові в листі: “Чому Ти говориш: “Вони могли б намагатися мене ошукати?” Якби я мала сина – чи я б писала в чужу землю, та ще й у такий спосіб, який упокорює мене та мою країну? Ти мені не віриш. Той, що був моїм чоловіком, помер, і я не маю синів. Чи ж я повинна взяти одного з моїх слуг і зробити його своїм чоловіком? Я не писала ні в яку иншу землю – я писала лише до Тебе. Кажуть, що Ти маєш так багато синів. Дай мені одного з Твоїх синів, і він буде моїм чоловіком і царем у землі Єгипту.” Тож мій батько був таким великодушним і скорився бажанню тієї пані та постановив послати їй свого сина, про якого вона просила.”

Доля не сприяла успіху цього незвичного шлюбного договору. Трон фараона та ложе Анхес-ен-Аммон залишилися порожніми. Жаданого кандидата вбили по дорозі до Єгипту.

На тій самій осі Галіс-Ніл щасливо завершується инша шлюбна пропозиція, приблизно 75 років пізніше, хоча увертюра з брязкотом зброї та гулом битви обіцяла цілком инакше завершення. Рамзес II, названий “Великим”, пройшов зі своїми загонами через Палестину до Сирії. Він хоче нарешті завдати ненависним хеттитам вирішального удару.

У долині Оронту, де сьогодні простяглися поля бавовни, а давня твердиня хрестоносців “Крак де Шевальє” стоїть на сторожі родючої долини Букеа, дещо південніше темно-зеленого озера Гьомс, лежало тоді місто Кадеш. Перед його воротами чотири єгипетські армії пішли внаступ на швидкі бойові колісниці та піхоту хеттитів. Хоча ця битва не приносить Рамзесу II жаданої перемоги – він сам опиняється на волосок від полону, – але з нею припиняються воєнні сутички. У 1280 р. до Р. Х. хеттити і єгиптяни заключають перший в історії людства пакт про ненапад і захист. Добру взаємну згоду скріплював крім того шлюб Рамзеса II із одною з хеттитських принцес. Багато кількаметрових написів детально та реалістично описують яскраві обставини цієї справді міжнародної події. Чи на стінах храму в Карнаку, в Елефантині, в Абу Сім белі, чи на численних стелах, всюди подію зафіксовано однаково.

Що стосується власної пропаганди та самовихваляння, тут Рамзес II відсунув далеко в тінь усіх своїх попередників. “Тоді прибув хтось, щоб повідомити його величність. Він сказав: «Поглянь, ось навіть великий принц гатті (хеттитів)! Ведуть його найстаршу дочку, і вона несе незліченну кількість данини з усіх речей… Вони досягли кордону Його Величности. Нехай прийдуть наші достойники та армія, щоб її прийняти!» Тоді його Величність відчув велику радість, і палац радів, коли почув про ці дивні речі, які були в Єгипті невідомі. Тож він хутко послав армію та достойників, щоб її прийняти”.

Численна делегація вирушає маршем на північ Палестини, щоб прийняти наречену. Вчорашні вороги братаються: “Так дочка великого принца гатті прибула до Єгипту. Коли піхота, воїни з колісниць та достойники Його Величности її супроводжували, змішалися вони з піхотою та воїнами з колісниць гатті, увесь народ із землі хеттитів був цілком перемішаний з єгиптянами. Вони їли та пили разом, вони мали одне серце, як брати…”

Великий почет нареченої проходить через Палестину до міста Пі-Рамзес-Мері-Аммон в дельті Нілу: “Тоді приведено дочку великого принца гатті… перед Його Величність… Тоді побачив Його Величність, що вона була гарна з лиця, як богиня…: І він полюбив її більш, ніж усіх инших…”

Сини Ізраїля мали бути свідками урочистого прибуття шлюбного каравану в місті Пі-Рамзес-Мері-Аммон, що означає “дім Рамзеса, улюбленця бога Аммона”. Як повідомляють біблійні розповіді, їх перебування в цьому місті було однак далеко не добровільним.

З цього часу Біблія знову продовжує свою розповідь. Чотириста років еміграції синів Ізраїля в Країні Нілу вона обходить цілковитою мовчанкою. Новий, важливий відрізок в історії цього біблійного народу починається поганою звісткою.

Попередній запис

ЧОТИРИСТА РОКІВ МОВЧАННЯ – Частина 2

Наступний запис

НЕВІЛЬНИЦЬКА РОБОТА В ПІТОНІ ТА РАМЗЕСІ – Частина 1