“І став над Єгиптом новий цар, що не знав Йосипа. І сказав він до народу свого: Ось народ Ізраїлевих синів численніший і сильніший від нас! І настановили над ним начальників податків, щоб його гнобити своїми тягарами. І він будував міста на запаси фараонові: Пітом і Рамесес.” (Виходу 1:8-9,11).
З великою ймовірністю новим царем, що не знав Йосипа, може бути Рамзес II або один із його попередників. Бо Йосип жив століття до нього, у час гіксосів, з якого передані навіть не всі імена глибоко ненависних єгиптянам правителів, не кажучи вже про імена достойників та урядовців. Навіть якби цей фараон нової династії, будь то Рамзес II чи якийсь із попередніх перед ним, і знали б про Йосипа, вони не хотіли б мати з ним нічого спільного. Для свідомого єгиптянина він заслуговував на зневагу з двох причин. По-перше, як азіят і, отже, “піщаний мандрівник”, по-друге – як найвищий посадовець ненависної окупаційної влади. В останньому випадку посилання на Йосипа не було б в очах фараона на користь Ізраїля.
Що малося на увазі під невільницькою працею в Давньому Єгипті, яку пережили сини Ізраїля на великих будовах на Нілі, можна уявити собі на основі прадавнього зображення, яке Персі А. Ньюберрі, відкривач зображення патріярха в Бені-Гасан, віднайшов в одній гробниці в скелі на захід від царської столиці Фів.
На стінах великого склепіння в малюнках представлено те, що той достойник, візир Рехміре, зробив для добра своєї країни. Одна сцена показує його при контролюванні громадських робіт. У детальному зображенні виготовлення єгипетської цегли впадає у вічі світла шкіра одягнених лише в набедрену пов’язку працівників. У порівнянні з темношкірими наглядачами ці світлошкірі. Вони є, напевно, семітами, у кожному разі це не єгиптяни. “Він забезпечує нас хлібом, пивом та всіма добрими речами” – сказано тут; та попри похвалу доброго забезпечення, немає сумнівів стосовно того, що вони працюють не добровільно, а примусово. “Палиця в моїй руці” – написано єрогліфами біля одного з наглядачів – “не будьте лінивими!”
Це зображення є чудовою ілюстрацією до біблійних слів: “І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів… І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжкою працею коло глини та коло цегли….” (Виходу 1:12-14). Ізраїль був народом пастухів і незвичний до иншої праці, яка здавалася їм від цього вдвічі важкою. Будування та виготовлення цегли було невільницькою працею.
Зображення в гробниці в скелі показує сцену при будові храму Аммона міста Фів. Однак “класичними” містами невільничої праці синів Ізраїля були Пітон і Рамзес. Обидві назви з’являються в дещо відмінній формі в єгипетських написах. “Пі-Тум” – “Дім бога Тума”, є містом, яке будував Рамзес II. А вже згаданий Пі-Рамзес-Мері-Аммон відповідає біблійному Рамзесу. Один напис із часів Рамзеса II говорить про “пр”, які тягають каміння для великої твердині міста Пі-Рамзес-Мері-Аммон”. Словом “пр” у мові єгипетських написів позначалися семіти.
Залишається ще питання, де розташовувалися обидва міста невільницької праці? Відомим було тільки те, що жителі Нового Царства перенесли свою резиденцію з давніх Фів на північ, до Аварісу, звідки країною правили і гіксоси. Відповідно до нової силової міжнародної політики виглядало розумним бути не так далеко від лінії фронту, як це було у випадку із Фівами. З дельти краще було наглядати за неспокійною “Азією” – за володіннями в Ханаані та Сирії. Нову столицю фараон Рамзес II назвав своїм ім’ям. Давніший Аваріс став містом Пі-Рамзес-Мері-Аммон.
Багато здогадів та гіпотез розходження щодо розташування одного із міст невільницької праці завершило кайло археологів. Той, хто їде до Єгипту, може включити екскурсію по його руїнах у свою програму. З Каїру це приблизно 100 км. подорожі машиною. Приблизно посередині Суецького каналу, там, де він проходить через давнє Крокодилове озеро[1], починається на заході суха долина, яка простягається аж до східного рукава Нілу і відома як Ваді Тумілат. Десять кілометрів дороги розділяють дві купи руїн. Одна з них – це тел ер-Ретаба, біблійний Пітон, а инша – тел ель-Машута – біблійний Суккот (див. Виходу 12:37; 13:20). Тут, окрім залишків зерносховищ, знайдено написи, в яких мова йде про комори для запасів.
Якби 4000 років тому існувало бюро захисту авторських прав, воно мусило б видати єгиптянам патент на зерносховища. Бо зерносховища на канадських та американських пшеничних господарствах ще й сьогодні будуються за тим самим принципом. Иноді єгипетські засіки сягають справді велетенських розмірів. Однак великі зерносховища – круглі будівлі діяметром 8 м. з виходом на платформу до люка для набирання зерна не були в Країні Нілу рідкісним явищем. Йосип, як великий візир, наказав був будувати зерносховища (див. Буття 41:48 і наст.) і його потомки будували зерносховища в землі Ґошен на невільницькій роботі.
Пошуки иншого міста невільницької праці, Рамзесу, довгий час не давали жодних результатів. Лише приблизно через тридцять років після відкриття Пітона його врешті знайшли, у 1930 р.
Фараон Рамзес II, названий Великим, задав археологам добру головоломку. Складається враження, що ще більшим, ніж його жага будувати, було його марнославство, так що він не стидався навіть приписувати собі чужі заслуги – аби лиш потомки дивувалися великому будівничому Рамзесові II. І вони справді йому дивувалися. У вчених-істориків викликало подив насамперед те, на скількох храмах, світських будівлях і де тільки можна вони натрапляли на напис “Рамзес II”. Коли ж будівлі дослідили дещо ближче, пояснення виявилося не таким уже й важким: багато з них мусили бути зведеними ще століття до Рамзеса II. Рамзес II, щоб догодити своєму марнославству, недовго думаючи, наказав вибити і на них своє ім’я.
У дельті Нілу пошуки міста Пі-Рамзес-Мері-Аммон вели від одного пагорба до иншого; одну за одною знахідку оголошували саме ним: Пітом, Геліополіс, Пелузіум та инші. Здогадам поклав край професор зі Страсбурга П’єр Монте, коли його заступ у 1929 р. увійшов у землю поблизу сьогоднішнього рибальського поселення Сан, 50 км на південний схід від Порту Саїд. Монте провадив розкопки з 1929-го до 1932 р. і викопав незвичайну кількість статуй, сфінксів, стел та рештки будівель – усі з ім’ям Рамзеса II. Цього разу не було жодних сумнівів, що перед ним лежали залишки Пі-Рамзес-Мері-Аммона, міста невільницької праці з Біблії. І так само, як і в Пітоні, тут теж були знайдені руїни зерносховищ та продовольчих складів.
[1] Озеро Тімза.