«А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню.
А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому.»
Коли поліція нарешті упіймала чоловіка, підозрюваного у вбивстві, його відвели до відділку і почали запитувати: «Що ви робили на вулиці в цей час? Навіщо ви намагалися влізти в той будинок? Звідки ви прийшли? Кого ви бачили? Чому ви так злякалися, побачивши поліцейських?» Звісно, насправді за всім цим стояло єдине питання: «Ви скоїли це вбивство?» Але поліцейські не квапилися його задавати, щоб людина не відповіла відразу «ні», а спочатку розговорилася і могла би видати себе, проговорившись про якийсь важливий доказ.
Питання, яке дійсно хотіли задати Ісусу первосвященики і старійшини, могло б звучати так: «Ти дійсно вважаєш Себе Месією?» Усі інші питання, задані Йому в цьому і в наступному розділі, крутяться навколо цього головного питання. Чому?
А от і відповідь: саме Месії має належати влада над Храмом. Треба визнати, що Ісус увійшов до Храму і поводився там як хазяїн. Цей молодик з Галілеї прийшов у величну столицю країни, увійшов до Храму, яким споконвіку правили первосвященики, і раптом забрав у них владу! Ким же Він Себе вважає?
Усі знали, що тільки в Месії, благословенного Богом царя, може бути більше влади в Храмі, ніж у первосвященика. Ніхто не знав, коли це станеться. Лже-месії приходили і йшли, і от тепер з’явився Ісус. Природно, Його запитали: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?» (в. 23).
Ісусова відповідь є блискучим ходом. Він не хотів заплутати або збентежити людей, хоча це і сталося. Уявіть собі натовп, що спостерігає за напруженою дискусією, яка може обернутися строгим покаранням «сільського вискочки», але замість цього Він примушує міських мудреців визнати, що вони не знають відповіді на Його запитання.
Питання Ісуса про Івана Христителя ставить єврейських лідерів у скрутне становище: що б вони не відповіли, це може накликати на них неприємності. Але це ще не все. Ісусові слова – це ключик до питання про те, ким Він Себе вважає, але доки Христос не дає прямої відповіді. Читачі Євангелія від Матвія вже знають, що після Іванового хрищення Ісус отримав Боже благословення за допомогою Святого Духа (3:16-17). Вже тоді Він був названий улюбленим Сином Божим, тобто Месією. Ті люди, які визнавали Івана пророком, мали б розуміти, звідки в Христа влада поводити Себе в Храмі як Месія.
Але Ісус на цьому ще не закінчив дискусію, запропонувавши Своїм слухачам притчу про двох синів. Один з них каже батьку «ні», а потім йде і виконує його завдання, а другий каже «так», але нічого не робить. Ісус роз’яснює сенс цієї притчі так. Поведінка першого сина символізує митників і блудниць, які спочатку не корилися Богові, але, почувши Івана, розкаялися і кардинально змінили своє життя. Другий син – це первосвященики та інші релігійні лідери; здається, що вони виконують Божу волю, дотримуючи усі встановлені правила, але вони не послухалися Іванового заклику до покаяння. Тепер Сам Месія прийшов, щоб призвати їх до відповіді. Недивно, що їм це не сподобалося.
Завдання, яке ставить перед нами сьогодні цей уривок, полягає в тому, щоб переконатися в чесності нашої відповіді Христу. Чи не уподібнюємося ми другому синові, кажучи «так» Богові, але рухаючись в абсолютно невірному напрямі? Не менш важливе питання: що Ісусові послідовники повинні робити сьогодні, щоб спантеличити наших володарів звісткою про те, що Христос – істинний Господь світу? І якщо люди запитають нас, якою владою ми це робимо, чи зуміємо ми у відповідь говорити вже не загадками, а розповісти про самого Ісуса?