«Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!
Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: Коли хто поклянеться жертівником, то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником, клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить.»
Одного разу я проповідував в одній американській церкві. Я говорив про те, що древні культи знову починають проникати в нашу культуру і що християни повинні розпізнавати хитрі шляхи їх проникнення. Коли я вже стояв у дверях, потискуючи руки, до мене підійшла одна літня пані і захоплено сказала: «Присягаюся Юпітером! Це була чудова проповідь!»
Вираз мого обличчя змусив її опам’ятатися. Очевидно, що Юпітер ніколи не був головним божеством в Америці, але для того, щоб присягнутися його ім’ям, достатньо було його знати. Оскільки саме наші пусті слова показують, які ми насправді, настав час замислитися про те, що саме ми говоримо, не замислюючись.
Досить часто і в юності, і в наші дні мені доводилося чути: «Щоб я здох! Присягаюся Біблією! Присягаюся честю! Присягаюся своїми дітьми! Присягаюся могилою своєї матері!» Без сумніву, кожен читач зможе щось додати до цього списку. Навіщо ж ми вимовляємо таке? Можливо, ми не упевнені в тому, що наші слова мають вагу і ґрунтовність без цих безглуздих фраз? Спроба зробити свою мову барвистішою, не докладаючи особливих розумових зусиль, безнадійна. З таким же успіхом ви можете спробувати підв’язати дерево, що хилиться до землі, вологим рушником. Відчуття ненадійності слів переростає в звичку вживати клятви, що стали звичайним шумом, який ми перестаємо помічати. У цьому уривку застереження Ісуса про те, що за пусті слова ми дамо відповідь судного дня (12:36), знаходять своє продовження.
У культурному суспільстві і в церквах Заходу довгий час було прийнято вигукувати «О, небо!», а вигук «Диявол!» був під забороною. Адже Ісус заборонив присягатися Небесами, але нічого не говорив про клятви пеклом і його мешканцями. Невже правила пристойності, що склалися, для нас важливіші, ніж заповіді Христові?
Нагадаємо, що в Нагорній проповіді Ісус заборонив будь-які клятви (5:33-37). А цей уривок порушує глибше питання про ставлення до Храму – на прикладі рішень книжників і фарисеїв про те, що вважати богохульством, а що – ні. Згідно з Ісусовим висновком, ці законовчителі цінують золото більше, ніж Храм, а жертву – більше, ніж жертовник Храму. Вони більше звеличують дари, принесені до місця присутності Божої, ніж саму цю Божу присутність. Але ж золото і дари мають якесь значення тільки тому, що є Храм і вівтар, а їх значущість визначається Божою обітницею перебувати в Храмі. Іншими словами, законовчителі вимовляють ім’я Боже марно, порушуючи третю заповідь, і намагаються прикрити це за допомогою слизьких пояснень.
Таких релігійних лідерів Ісус двічі називає «сліпими» (вірші 16, 19). Вони не бачать, що і Хто насправді важливі. Вони подібні до людей, які, навіть не уміючи читати, намагаються міркувати про заслуги Шекспіра і Гете. Правова система книжників і фарисеїв призвела до того, що вони присвятили своє життя дрібницям, які не мають нічого спільного з істинним Законом. Більше того, вони не дозволяють людям, які шукають правди і Бога, знайти вірний шлях, звалюючи на них таку ношу, яка тільки відштовхує їх від Закону.
На кого ж саме було спрямоване обурення Ісуса? На жаль, цей розділ Євангелія від Матвія іноді використовувався для антиюдейської, навіть антисемітської пропаганди. Але це кричуще зловживання. Слід пам’ятати, що в Ісусові дні (як і зараз) більшість євреїв не були ні книжниками, ні фарисеями. Як відомо, після руйнування Храму в 70 р. Р. Х. приписи фарисеїв були глибоко перероблені рабинами, які відтоді стали головними лідерами юдаїзму. А критика Ісуса була спрямована на єврейських законників Його часу, які збивали Ізраїль зі шляху істинного в довгожданий момент приходу Месії. Вони не стали тими лідерами, які могли б провести Ізраїль через фатальний історичний перелом.
Деякі дослідники вважають, що добрий і люблячий Ісус не міг звинувачувати Своїх співвітчизників у таких різких тонах, і цей розділ – пізніша вставка, що з’явилася, коли вже виразно оформилися розбіжності між християнством і юдаїзмом. Але в таких припущеннях немає необхідності. Звичайно, Ісус знав про боротьбу різних партій усередині юдаїзму за першість і народне визнання. Цей розділ фактично складається з похмурих, майже ритуальних звинувачень саме цих партій у порожній набожності і хибності їх віровчень.
Кожному, хто вважає, що ці звинувачення стосуються лише одного юдаїзму чи його особливої групи, слід уважно поглянути на власне суспільство і (на жаль) на власну церкву. Вивчаючи цей уривок, можна знайти багато приводів серйозно замислитися про те, що сказав би Ісус багатьом сьогоднішнім лідерам і учителям.