«Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п’яницями, то пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами, буде плач там і скрегіт зубів!»
Коли директор повертався в місто після важливої зустрічі, він раптом побачив попереду один з фургонів своєї компанії, який не мав бути в цьому місці. Що відбувається? Директор записав номер машини, а наступного дня викликав її водія, який зізнався в тому, що підробляв на стороні, виконуючи замовлення для іншої компанії. Ця недобросовісна людина відразу ж була звільнена.
Сьогодні багато компаній встановлюють у своїх фургонах і вантажівках електронні жучки, які реєструють швидкість, час стоянки і витрату палива в машинах. Водії скривджено називають їх «шпигунами в кабіні», проте вони точно знають, що начальник не застане їх на місці злочину.
На всьому протязі 24-го розділу його теми кілька разів мінялися, але суть залишалася незмінною. Цього разу перед нами з’являється хазяїн будинку, що несподівано повернувся з ділової поїздки: чи застане він своїх працівників («рабів») сумлінно виконуючих свій обов’язок? Як ми вже знаємо, у той час історія про пана і рабів розумілася як історія про Бога і Ізраїль. Бог дав Своєму обраному народу завдання і хоче дізнатися, повернувшись, виконано воно чи ні.
Ісус, Який розмовляє з учнями на Оливній горі, збирається доручити їм роботу: проповідувати Євангеліє всім народам (24:14). На деяких учнів покладаються і особливі обов’язки в новому русі; як вони впораються зі своїм завданням?
Варіант розвитку подій, описаний тут, досить похмурий. Якщо раб у відсутність хазяїна забуде про свої обов’язки, то він потрапить у біду. Для опису його жахливого покарання тут використовується вираз, яке Матвій згадує багаторазово: раб буде вигнаний в пітьму, де буде «плач і скрегіт зубів» (8:12, 13:42,50; 22:13 і 25:30).
Різниця між слухняним і неслухняним рабом є ще і різницею між мудрістю і дурістю, яка буде темою наступного розділу. Але зараз варто згадати її біблійне джерело.
У Книзі приповістей Соломонових ми знайдемо безліч прикладів того, що мудрець – це людина, яка шанує Бога, тоді як дурень забуває про Нього. Але мудрість і дурість проявляються і в повсякденному житті людей – удома і на вулиці, у чесності і брехні, у працьовитості і ліні, у здатності розпізнавати і уникати спокуси. Ісус звертається до староєврейської традиції збирання притч про мудрість, яка розвивалася в юдаїзмі після запису Старого Заповіту. Ця традиція збереглася і в ранньому християнстві (наприклад, у Посланні апостола Якова). Ми вже зустрічалися з однією з цих притч в Євангелії від Матвія: «розумний» чоловік будує свій будинок на скелі, а «безрозсудний» – на піску (7:24-27).
Але в цьому уривку з 24-го розділу бути «мудрим» – означає завжди бути готовим до того, що Живий Бог може постукати в двері будь-якої хвилини. Більше того, Ісус вже прийшов, несучи із Собою Царство Боже, і мудра людина повинна знати, який зараз час у Божому розкладі. І сьогодні, не менше ніж тоді, ми маємо бути завжди готові дати звіт про власну мудрість або дурість.
Звичайно, грізні попередження дурням треба розглядати у світлі усього Євангелія, в якому Ісус утілює Божу любов, що вільно виливається на усіх і кожного. Бути Ісусовим послідовником не означає завжди робити все правильно: ми неминуче будемо припускатися помилок, іноді будемо засинати на роботі. Але, як і Петро, як і інші учні Ісуса, ми повинні швидко виявляти свої помилки і робити усе можливе, щоб їх виправити.
Разом з Ісусовою обіцянкою, що грішники, які розкаялися, отримають Боже прощення, в Євангелії звучить заклик до пильності і відданості. Не можна використовувати Боже милосердя для виправдання своєї слабкості, як це робить, наприклад, один філософ: «Бог простить мене, – каже він, – це Його робота». Навіть коли нам здається, що за нами ніхто не спостерігає, ми повинні пам’ятати приказку: «Кому багато дано, багато і спитається».