Сприймати Святе Писання буквально – це «хвороба», якою страждають усі релігії. Вона має назву фундаменталізм. Ця небезпека стосується також і розуміння Біблії.
Розгляньмо спочатку Старий Заповіт. Головна суть його така: Бог діяв в історії людей і уклав з ними угоду. Це ілюструє багато різножанрових творів. Пророк Йона, наприклад, є героєм вигаданої казки, який передає нам певне послання (як Маленький Принц Антуана Сент-Екзюпері). Натомість інші постаті справді існували: Мойсей, Давид, Ілля, Єремія та багато інших. Вони існували й залишили нам свої послання. Але щоб показати всю важливість своїх дій, люди іноді перебільшували. Їхня історія стала справжньою епопеєю…
Новий Заповіт розповідає нам про Ісуса про Назарету. Він народився за часів правління Тиберія, римського імператора, та Квірінія, прокуратора Юдеї. Він помер за Понтія Пилата. Він приніс усім людям Добру Новину і воскрес, і живе повіки в Божому серці і поруч з нами. Це не означає, що й у Новому Заповіті слід сприймати все буквально. До нього також примішані символічні елементи. Це зрозуміло, наприклад, коли ми читаємо книгу Одкровення.
Тому читання Біблії потребує певної підготовки…