На початку Святого Письма є два різні способи розповісти про створення світу і, зокрема, людини. Це не науковий опис, а просто подвійна розповідь, так начебто це неможливо було зробити одним способом. Перша розповідь (Буття 1:1-2,4а) є віршем з сімома строфами і двома приспівами: «І був вечір, і був ранок» та «І побачив Бог світло, що добре воно». Другий текст (Буття 2:4б-25) є притчею, в якій Бог виліплює людину з глини і вдуває в її ніздрі подих життя. Святе Писання говорить, що в людині є щось земне і смертне, але також є й божественний подих.
Як саме відбувалося створення світу – ніхто не знає. Бо хто ж міг бути при цьому присутнім? Наука висуває гіпотези і намагається докопатися до причин. Але Біблія не є науковою працею. Вона не намагається пояснити спосіб створення світу, а відповісти на запитання: «Хто нам зробив цей подарунок?» – «Бог» – «А для чого?» – «Для нашого щастя». Ці сторінки було написано, щоб дати людям розуміння сенсу всього, що існує. Слово «створення» є не науковим, а релігійним. Коли віруючий його вживає, він тим самим стверджує, що світ виник не волею випадку. Що існує любов, яка вдихнула життя у весь всесвіт. Що існує Творець.
Наука не може пояснити роль Бога, інакше вона буде вже не наукою, а богослов’ям. Віруюча людина, не зневажаючи й не відкидаючи науки, бачить у всесвіті й у людині замисел Любови. Для віруючої людини усе є подарунком і джерелом радости, що вище за всі пояснення, які тільки можна дати.