Дуже добре пам’ятаю той винятковий момент. Я з донькою Естеркою стояла на паркінгу перед її новим гуртожитком у студентському містечку Університету Південної Каліфорнії в Сполучених Штатах. Нас обох торкалося тепле проміння вересневого сонця й однаковою мірою огортало теплом. Однак цю хвилину ми переживали по-різному. Думки кожної з нас зосереджувалися на полярно протилежних сценаріях і викликали цілком інші емоції. Естерка була дуже збуджена новими можливостями, які перед нею відкривалися. У свої неповні дев’ятнадцять років вона почувалася з усякого погляду повнолітньою. За тисячі кілометрів від дому, у далекій країні за океаном, вона розпочинала своє повністю доросле й самостійне життя, уже без нагляду батьків. Отримавши змогу навчатися за улюбленою спеціяльністю в одному з найпрекрасніших куточків планети, вона очікувала тепер найбільшої пригоди свого життя.
Для мене ж цей момент мав цілком інший вимір. Я усвідомила, що мій час безпосереднього інвестування в доньку просто скінчився.
Мій розум, як комп’ютер, намагався підсумувати все, чого я її навчила, а чого ні. До чого приготувала її, від чого застерегла, а про що ми не встигли поговорити й подискутувати. Я знала, що будуть телефонні дзвінки, електронні повідомлення й листи, що вона повертатиметься додому на короткий або тривалий час. Однак чітко усвідомлювала, що все це матиме вже цілком інший характер. Хай там що, а того дня я повертала в руки Небесного Отця дар – доньку, яку отримала від Нього і якою опікувалася майже дев’ятнадцять років.
Кожному батькові й матері я хотіла б побажати того, чого сама так сильно тоді прагнула: щоб у наших спогадах було якнайменше змарнованих можливостей, образ, почуття поразки чи провини, поєднаної з жалем через те, що ми могли зробити для своїх дітей, та не зробили.
ДІТЕЙ НАМ ПОДАРОВАНО НА ЧІТКО ВИЗНАЧЕНИЙ ЧАС
У житті кожного з батьків настає такий момент, коли мусить дозволити своїй дитині стати самостійною, розправити крила й полинути в доросле життя. Це потрібно для того, щоб вона змогла жити власним життям і повністю відповідати за нього.
Однак, перш ніж такий момент настане, кожен з батьків повинен упевнитися, що забезпечив свою дитину тим, що найважливіше й найпотрібніше для самостійного життя, – сильним корінням і крилами. Що таке сильне коріння? Чим є крила, на яких вона зможе дуже високо здійнятися? На ці й чимало інших запитань відповіді мусимо знайти самі. Вірю, що зміст цієї книжки передусім допоможе визначитися з найважливішим – із джерелом мудрости, з якого кожна з нас, матерів, зможе користати без обмежень. Знаю, що таке джерело існує і його неможливо вичерпати.
До найважливіших запитань, які ми, матері, повинні собі сьогодні поставити, належать такі: «Як бути мудрою мамою? Де шукати конче потрібної нам мудрости? Як любити свою дитину мудро, щоб вона змогла стати щасливою та реалізованою людиною? Де є джерело сили, яке допоможе не здатися й не провалити цю найважливішу життєву місію?»
Особливо хочу підбадьорити тих матерів і батьків, які мають ще маленьких дітей, та закликати їх якнайповніше використати цей безцінний час перебування разом з ними і стати для них батьками за Божим серцем. Татусям бажаю бути добрими батьками, які знають, що означає благословити своїх дітей, а матусям – мудрими матерями. Це зовсім не значить, що не припускатимемося помилок, однак багатьох зможемо уникнути, якщо поглянемо на наші ролі так, як бачить їх Бог. Не станемо ми також ідеально добрими, бо таким є лише Бог. Ідеться про те, щоб залишилося якнайменше батьків, які по багатьох роках з плачем скажуть: «Шкода, що ми не знали про це раніше».
Чимало всього ми, батьки, вчимося під час виховання наших дітей, на різних етапах їхнього розвитку. Самі відкриваємо, що є найціннішим, і прагнемо передавати це нашим дітям. Водночас, звертаючись по допомогу до нашого Творця, завжди можемо розраховувати на Його підтримку, вказівки й підказки. Якщо ж, виконуючи свої батьківські функції, ми зазнаємо невдачі, матимемо змогу попросити Бога пробачити нам помилки, яких припустилися, і допомогти відновити оті найцінніші та найважливіші в нашому житті взаємини.
Найбільшою мотивацією добре виконувати обов’язки матері повинна бути не лише любов до дитини, а й насамперед почуття відповідальности перед Творцем, Який виявив до нас, матерів, таку велику довіру. Саме Бог на певний, чітко визначений час передав нам під опіку оце прегарне, делікатне й чудесне життя. Він запросив нас, матерів, бути Його простягнутими руками, коли виявлятимемо дітям Його любов. А разом із цим запрошенням запропонував нам Свою мудрість, щоб ми змогли впоратися з цим украй відповідальним завданням.